Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Росмер.Врятувати себе? Яким чином?

Мадам Гельсет виглядає з дверей ліворуч.

Росмер.Чого вам?

Гельсет.Мені треба покликати фрекен униз.

Росмер.Фрекен немає тут нагорі.

Гельсет.Так? (озирається) . От дивно (виходить) .

Росмер.Ти сказав?

Крол.Слухай. Про те, що тут нишком робилося ще за життя Беати, – і що робиться тут тепер – я не хочу особливо допитуватися. Ти був такий глибоко нещасливий у своїм подружнім житті. І цим можна до деякої міри тебе виправдати.

Росмер.Ах, як ти, властиво, мало мене знаєш!

Крол.Не перебивай мене. Я хочу тобі сказати ось що: якщо ти неодмінно хочеш тягнути й далі оце спільне життя з фрекен Вест, то все-таки треба, щоб ти принаймні мовчав про своє відступництво від віри, до якого вона тебе довела. Дозволь мені доказати! Дозволь мені сказати! Я кажу, коли вже до того дійшло, то думай і вір, як тобі хочеться, у якім хочеш напрямку. Але тримай свої погляди про себе. Адже це чисто особиста справа. Немає жодної потреби голосно кричати про це на цілу країну.

Росмер.Для мене це конче потрібно, щоб вийти з цього фальшивого й неправдивого становища.

Крол. Але ж ти маєш обов’язки щодо своїх родових традицій, Росмере! Запам’ятай це! Росмерсгольм завжди, з предковічних часів був огнищем доброчинності та порядку – поваги до всього, що встановили й визнали найкращі члени громадянства. На всій окрузі відбились погляди Росмерсгольму. Виникне сумний і шкідливий заколот, як тільки стане відомо, що ти сам порвав із тим, що я називаю росмерівською родовою традицією.

Росмер.Дорогий Кроле, я не можу так дивитись на речі. Мені здається, що я маю на собі обов’язок внести хоч трохи світла й радості сюди, де рід Росмерів уносив темряву та гніт довгі, довгі часи.

Крол (дивиться суворо на нього) . Так, це було б достойною метою для чоловіка, що ним кінчається рід. Залиш це. Це не підхожа для тебе робота. Твоє призначення – тихе життя мирного дослідника.

Росмер.Еге, дуже можливо. Але тепер я також хочу пристати до життьової боротьби, хоч раз.

Крол.Життьова боротьба, – знаєш ти, чим вона стане для тебе? Вона стане боротьбою на, життя чи смерть зо всіма твоїми приятелями.

Росмер (тихо) . Вони ж не всі такі фанатики, як ти.

Крол.Ти, Росмере, довірлива й недосвідчена людина. Ти й не гадаєш, яка гроза скоїться над тобою.

Мадам Гельсет виглядає з дверей ліворуч.

Гельсет.Фрекен звеліла сказати.

Росмер.Що?

Гельсет.Там прийшов чоловік, що дуже хоче поговорити з пастором.

Росмер.Може, той, що вчора ввечері тут був?

Гельсет.Ні, цього звуть Мортенсгорд.

Росмер.Мортенсгорд!

Крол.Ага! Так он воно що! Так он як!

Росмер.Що він хоче від мене? Нащо ви його впустили?

Гельсет.Фрекен звеліла мені спитати, чи він може зайти до вас?

Росмер.Скажіть йому, що тут хтось є.

Крол (до мадам Гельсет) . Просіть його, мадам, нехай заходить.

Мадам Гельсет виходить.

Крол(бере свій капелюх ) . Я полишаю поле бою – тим часом. Але рішучий бій ще буде.

Росмер.Присягаюся тобі, Кроле, що я не маю жодної справи з Мортенсгордом.

Крол.Я вже тобі не вірю далі. Жодному слову. Ні в чому я не буду вже тобі вірити після цього. Тепер між нами буде війна, на ножах. Ми спробуємо зробити тебе нешкідливим.

Росмер.О, Кроле, як глибоко, як низько ти впав тепер!

Крол.Я? І це кажеш ти! Згадай Беату!

Росмер.Ти знову вертаєшся до цього?

Крол.Ні. Причину смерті Беати під млиновими лотоками ти мусиш знайти сам, у своєму сумлінні, якщо у тебе ще є щось подібне до нього.

Педер Мортенсгорд увіходить тихо та скромно з дверей ліворуч. Це невеличкий чоловік з рідким рудуватим волоссям та бородою.

Крол (кидає на нього повний ненависті погляд) . Ну, отже, «Маяк», засвічений і в Росмерсгольмі. (Застібає свій сюртук) . Так, тепер у мене нема вже сумніву, якого курсу триматися.

Мортенсгорд (жартома) . «Маяк» буде завжди засвічений, щоб освітлювати ректорові дорогу додому.

Крол.Еге, ви давно вже показали своє добре бажання. Щоправда, є одна заповідь, що забороняє нам свідчити на свого ближнього неправду.

Мортенсгорд.Ректорові немає чого навчати мене заповідей.