Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Серія «Зарубіжні авторські зібрання» заснована у 2015 році

Переклад з англійської Йосипа Зорянчука

Художник-оформлювач Олена Гугалова-Мєшкова

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2015

Йоганес Росмер– власник Росмерсгольму, колишній парафіяльний пастор

Ребека Вест– фрекен у домі Росмера

Ректор Крол– Росмерів шваґер

Ульрік Брендель

Педер Мортенсгорд

Гельсет– економка в Росмерсгольмі

Дія відбувається у Росмерсгольмі, старому панському маєтку, на околиці невеличкого містечка біля фіорду на заходіНорвегії.

Вітальня в Росмерсгольмі: простора, по-старовинному вбрана й затишна. Спереду, біля стіни праворуч, кахляна груба, убрана свіжими березовими гілками й польовими квітками. Далі – двері. У задній стіні менші двері в передпокій. У стіні ліворуч вікно, а перед ним лавочка з квітками та рослинами. Біля груби стіл, софа та крісла. Навколо по стінах – старовинні та нові портрети пасторів, офіцерів й урядовців в уніформах. Вікно відчинене. Також відчинені й двері в передпокій і надвірні. Крізь надвірні видно високі, старі дерева вздовж алеї, що веде на подвір’я. Літній вечір. Сонце на заході. Ребека Вест сидить у кріслі біля вікна й плете велику білу шерстяну хустку, майже вже закінчену. Іноді вона пильно визирає з-за квіток у вікно.

Згодом входить із правого боку мадам Гельсет.

Гельсет.Чи не краще буде, коли я почну потрохи готувати до вечері, фрекен?

Ребека Вест.Так і робіть. Пастор має десь скоро прийти.

Гельсет.Чи не продуває там, де ви сидите?

Ребека.Так, трохи. Зачиніть, будь ласка. (Гельсет іде й зачиняє двері в передпокій, потім підходить до вікна) .

Гельсет (хоче зачинити й визирає у вікно) . Чи то не пастор там іде?

Ребека (жваво) . Де? (Устає) . Так, це він. (Ховається за заслону) . О, відійдіть убік. Щоб він нас не помітив.

Гельсет (посеред кімнати) . Ні, подумайте, фрекен, – він почав знову ходити тою стежкою, що веде до млина.

Ребека.Він ішов тою стежкою й позавчора (визирає з-за заслони в щілину) . А ну подивимось.

Гельсет.Чи наважиться він перейти кладку?

Ребека.Оце, власне, я й хочу побачити (трохи згодом) . Ні. Він звернув убік. І сьогодні обходить колом. (Виходить від вікна) . Довгим колом.

Гельсет.О, господи, справді. Мабуть, пасторові нелегко переходити цей місток, де сталось таке нещастя, де…

Ребека (згортаючи хустку) . Ви довго не забуваєте своїх небіжчиків тут, у Росмерсгольмі.

Гельсет.А я гадаю, що небіжчики довго не забувають за Росмерсгольм.

Ребека (дивиться на неї) . Небіжчики?

Гельсет.Так, можна майже сказати, що вони не хочуть піти собі геть від тих, що тут залишились.

Ребека.Чому ви так гадаєте?

Гельсет.Так мені здається, бо чого ж приходить сюди отой білий кінь?

Ребека.Так. А що ж то, власне, за казка про білого коня, мадам Гельсет?

Гельсет.Ет, не варто про це й говорити! Та ви й не повірите в такі речі.

Ребека.А ви ж вірите їм?

Гельсет (підходить і зачиняє вікно) . Ет, я не хочу, щоб ви глузували з мене (визирає у вікно) . О, гляньте, чи то не пастор знову йде стежкою від млина?

Ребека (дивиться в той бік) . Ота людина там? (Іде до вікна) . Аджеж то ректор.

Гельсет.Так, справді це ректор.

Ребека.Це було б чудово! Подивіться, він іде просто до нас.

Гельсет.Він іде так сміливо просто через місток. А вона ж була його рідна сестра. Ну, то я йду накривати на стіл до вечері.

Виходить праворуч. Ребека стоїть біля вікна, вона вітається, усміхається й виглядає у вікно.

Починає смеркати.

Ребека (іде до дверей праворуч і говорить) . Люба Гельсет, ви ж подбайте подати до столу що краще. Ви ж знаєте, що ректор найбільше любить.

Гельсет (з-за дверей) . Гаразд. Я вже подбаю.

Ребека (відчиняє двері в передпокій) . От нарешті. Сердешно вітаю вас, любий ректоре!

Ректор Крол (у передпокою ставить у куток свою палицю) . Дякую. Отже, я не потурбую вас своїми відвідинами?