Генрік Ібсен - Пер Ґінт

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2015

Оза – селянка, вдова

Пер Ґінт – її син

Дві старі жінкиз мішками зерна

Аслак – коваль

Весільні гості

Пара переселенців – чоловік і жінка

Сольвейга та Мала Гельга, їхні дочки

Музика з Гегштадта

Інгрид – його дочка

Жених і його батьки

Три пастушки

Жінка в зеленій сукні

Дід із Довра

Придворний троль. Багато інших тролів

Молоді тролі – дівчата й парубки

Відьми, домовики, лісовики, гноми

Дегенерат. Голос із пітьми. Крики птахів

Карі, жінка

Містер Котон

Месьє Бальон

Пани фон Еберкопфі Трумпетерштралє

Подорожні. Злодій і укривач

Анітра – дочка начальника бедуїнів

Араби, рабині, танцівниці

Кольос Мемнона – співак

Сфінкс із Гізе

Доктор філософії, професор Беґриффенфельд, директор будинку для божевільних у Каїро

Гугу – реформатор малабарської мови

Гуссеін – східний міністер

Фелах із королівською мумією

Божевільні та їхні доглядачі

Норвезький капітанкорабля і його команда

Невідомий пасажир

Духовник

Похоронна процесія. Урядник. Відливник [1] Майстер (прим. ред.). ґудзиків. Худий

Події драми починаються на початку XIX століття, а закінчуються в шістдесятих роках, частково відбуваються в Гудбрандській долині та її горах, частково на побережжі Марокко, в пустелі Сахарі, в будинку для божевільних в Каїро, на морі тощо.

Укритий лісом згірок, біля загороди.

З гори спадає потічок. По другий бік – старий млин. Спекотний літний день.

Пер Ґінт, парубок міцної статури двадцяти років спускається доріжкою. Оза, його мати, маленька, тендітна жінка слідкує за ним, лютуючи.

Оза: Брешеш Пер!

Пер Ґінт: (не спиняючись) Ні, ні! Не брешу!

Оза: Забожись, коли це правда!

Пер Ґінт: Що божитись?

Оза: Тьху! Не смієш!

Ти казок мені наплів.

Пер Ґінт: (помовчавши) Ні, це правда, я божусь!

Оза: (забігає перед ним) І тобі цього не стид?

Десь пропадеш, десь дінешся,

Ґави ловиш – сіно жде.

Цап тобі заліз у тім’я,

Без штанів біжиш домів,

Без добичі, голіруч, –

Й не соромишся – до цього

Матері плести казок!

Отже – де ти стрівся з цапом?

Пер Ґінт: У бік від Гендина.

Оза: Ага!

Пер Ґінт: Сильно вихор дув відтіль,

Через що я й міг безпечно

Крізь гущавину пройти,

За якою він…

Оза: Так-так!

Пер Ґінт: Прислухаюсь нишком-тишком,

Як він б’є у сніг копитом,

Подивляю пишні роги,

Що виблискують до сонця,

Підсуваюсь по камінню,

Ледве в сніг не провалюсь,

Й бачу – олень велет-красень,

Звір, якого десять літ

Тут, повір, ніхто не бачив!

Оза: Боже хрань!

Пер Ґінт: Аж грянув стріл.

Цап скрутився, заметався,

Та за мить, нім він піднявся,

Я у нього на хребті!

Ліве ухо – лап в долоню,

Ніж із піхви вже добув,

Мить – і в грудь його загоню…

Гу! Як зірветься шалений,

Як брикне на рівні ноги,

Як рогами не метне!

Десь полетів ніж і піхва,

А мене він поміж роги

Як не вхопить, мов в кліщі,

Як не скочить, не шугне

Просто себе по хребті…

Оза: Христе!

Пер Ґінт: Мамочко! Чи ти

Той хребет коли-небудь

Бачила в житті?

Га! га! Майже милю вій там в’ється,

А не ширший від пили.

А внизу – сніги стовічні,

Западні і зломи скель,

Що із них вода кипуча

На сімнадцять тисяч ліктів

Вниз валиться ревучи.

Там, в горі, по тій пилі,

Посоромитись – стрілі –

Ми шуміли наосліп!

Я і олень. Вір мені:

Ще ні раз коня такого

Під собою я не чув.

Нам назустріч й попри нас

Сонця сипалось проміння,

Наче іскри з-під копит.

А під нами, десь в безодню

Лиш вірлів [2] Множина від «орел» (прим. ред.). одних хребти

Поміж небом і водою

Розліталися мов пух!

Ледявик валився вниз.