Генрік Ібсен - Пер Ґінт

Жених: Не хоче!

Мати: Що ж бо?

Жених: Отворить комори.

Батько: (роздратований, шпиком)

Тебе би в стайню затворить! Ти, осле!

Мати: Покинь, це вже унадиться якось.

Усі йдуть вглибину.

Парубок:

(що вертається з майдану із цілою юрбою товаришів)

Позволь горілки чарку, Пер!

Пер Ґінт: Спасибіг.

Парубок: Один ковток.

Пер Ґінт: (дивиться на нього з-під лоба)

Давай, нехай стрібую!

Другий: Моя ж хіба горілка гірша тої?

Пер Ґінт: Спасибіг, годі!

Той сам: З двох чарок не впадеш.

Стрібуй, що добра.

Пер Ґінт: Що ж, давай краплинку!

(П’є знову)

Дівчина: (пів голосом) Ходімо відсіля.

Пер Ґінт: Що, боїшся Пера?

Третій: А хто тебе би, Пере, не боявся?

Четвертий: Того! На Люнді бачили, що вмієш!

Пер Ґінт: Коли озлюся, то зумію краще!

Перший: (нишком) Тепер він в сосі.

Інші парубки: (навкруж Пера) Вичисли – що вмієш!

Пер Ґінт: Лишім на завтра!

Другі: Не завадить нині.

Дівчина: Ти знаєш чари?

Пер Ґінт: Вмію визвать чорта!

Мужчина: Зайняття знала це моя бабуня.

Пер Ґінт: Брехня! Відкіля? Рад би я почути!

Замкнув я чорта раз в лушпі горіха,

Яку червак продовбав.

Дехто: (сміючись) Це вже чули.

Пер Ґінт: А як він там вищав, скиглів,

За волю царства всі мені давав.

Парубок: Та мусів лізти хоч-не-хоч в горіх!

Пер Ґінт: А так, що мусів. Я заткав діру,

А він, як вискне, як заплаче з люти!

Дівчина: Ну, прошу, прошу – чи то може бути?

Пер Ґінт: Скиглів, немов нашпилена оса.

Дівчина: Ну й де ж він дівся? Чи іще в орісі?

Пер Ґінт: Та де там! Вже пігнав світами.

Той чорт і винен, що від того часу.

Мене Аслак на очі не терпить.

Парубок: Яким же ж чином?

Пер Ґінт: Я пішов до нього

Й кажу: розбий мені того горіха;

Я зараз – каже, та звичайно – в нього

Немає діла без кливця й клепала…

Голос: (з гурту) Убив чортяку?

Пер Ґінт: Ні, не вбив, а тільки

Потяг оріх на клепало й розбив.

Та заки молот вспів вгору підняти,

То чорт, мов вихор огняний, зірвався,

Пробив стіну і кришу та й пропав.

Дехто: А що ж коваль?

Пер Ґінт: Стояв, рознявши рота,

Немов святий в іконі. З того часу

Мене на очі не терпить! Їй богу!

(Усі сміються)

Дехто: Це добре було.

Другі: Краща з небилиць.

Пер Ґінт: А, може, я це видумав?

Мужчина: Ти – ні!

Усе те чули ми не раз уже, Пере.

Пер Ґінт: Брехня! Це справді трапилось мені!

Мужчина: Як все.

Пер Ґінт: А хто з вас їздить по повітрі,

Й стремен не згубить? Вмію не одно!

(Усі сміються)

Один з гурту: Пер – їдь по небі!

Інші: Зразу все повірим!

Пер Ґінт: З огнем не грайтесь, а то в мить зірвуся,

Неначе вихор, й полечу над хмари,

Цілий округ до ніг моїх припаде!

Старший чоловік: Зійшов вже з глуздів.

Другий: От дурний баран.

Третій: Хвалько.

Четвертий: Брехун!.

Пер Ґінт: Ну-ну! Пождіть!

Чоловік: (п’яний) Підломим крильця! Не буяй високо!

Інші: Згарбуєм шкуру й підіб’єм око.

(Гурт розходиться. Старші йдуть, глибоко обурені, молодші жартують і сміються)

Жених: (підходить близько до Пера)

Ти вмієш, Пере, їздити по небі?

Пер Ґінт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?

Жених: І маєш плащ, що робить невидимим?

Пер Ґінт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.

(Відвертається від нього. Сольвейга іде крізь подвір’я й веде Гельгу за руку)

То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.

(Бере її за руку)

Тепер підемо погулять, не правда?

Сольвейґа: Пусти!

Пер Ґінт: Чому ж бо?

Сольвейґа: Дикий ти, мов кінь.

Пер Ґінт: Хіба ж то рен не дикий перед літом?

Не будь же горда і ходи зі мною.

Сольвейга: (бере руку назад)

Не можу.

Пер Ґінт: Справді?

Сольвейґа: Ти зовсім підпитий.

(Іде з Гельгою геть)

Пер Ґінт: Узяв би ніж і різав до одного!

Жених: (торкає його ліктем)