Генрік Ібсен - Пер Ґінт

Всіх до матері лихої,

Всіх… Усіх вас, крім одної…

Інгрид: Так? Якої ж?

Пер Ґінт: Де не ти.

Інгрид: Отже, хто?

Пер Ґінт: Іди туди,

Відкіля прийшла!

Інгрид: Ах, Пере!

Пер Ґінт: Замовчи вже!

Інгрид: То не з серця

Ти говориш…

Пер Ґінт: Просто з його!

Інгрид: Збаламутить, потім кинуть?!

Пер Ґінт: Чим же ти мене прив’яжеш?

Інгрид: Гегштадтом і ще чимсь більше…

Пер Ґінт: Маєш ти молитвослов?

Є у тебе злоті коси,

Йдеш за маминим слідком.

Погляд соромно униз

Опустивши?

Інгрид: Я?

Пер Ґінт: Сто днів

Тому брала ти причастя?

Інгрид: Ні.

Пер Ґінт: А сором в тебе є?

Вміла б ти мені відмовить?

Інгрид: Пере, ти збожеволів?

Пер Ґінт: Чистий, хто на тебе гляне,

Ну?

Інгрид: Ні… але…

Пер Ґінт: Отже – геть!

(Хоче йти)

Інгрид: (заступає йому дорогу)

Знаєш, що тобі це може

Коштувати?

Пер Ґінт: Що ж таке?

Інгрид: Гроші, поле, честь при тобі,

Як не зрадиш.

Пер Ґінт: Я не з тих.

Інгрид: Ти обманець! (плаче)

Пер Ґінт: Ти ж здалася..

Інгрид: В безнадії.

Пер Ґінт: Я в шумі.

Інгрид: (погрожує)

Ти за все це заплатиш!

Пер Ґінт: Йди повісся серед лісу.

Інгрид: Отже, ні?

Пер Ґінт: Іди до біса!

Інгрид: О, ти лють мою почуєш!

(Сходить униз)

Пер Ґінт: (мовчить хвилинку, раптом скрикує)

Хай вас чорт усіх мордує,

Всіх до матері лихої!

Інгрид: (повертає голову, кличе з презирством)

Крім одної!

Пер Ґінт: Так! Одної!

Біля гірського озера. Земля довкола м’яка, болотяна. Наближається буря. Оза у відчаї кличе й оглядається довкруж. Сольвейга насилу встигає за нею. Її батьки й Гельга йдуть трохи далі від них.

Оза: (махає руками і рве на собі волосся)

Усе проти мене гуртом сприсяглося:

Діброви, гори, озера і ріки,

Шляхи його губляться в мряці,

Скеля упасти на нього готова.

Люде ж, о люде, нехай би піймала,

Було би по ньому! Та я нізавіщо

Не дам його – вирву з обнять самій смерті!

(Звертається до Сольвейги)

І як же не дивно? Це справді мій син,

Що вмів лиш грозити й плести теревені,

Що вмів попід хмари гуляти на рені,

Язиком до неба сягати з долин?

Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…

Удвоє ми з Пером недолі зазнали –

Бо знать тобі треба, що муж був пияк,

По селах ганявся, строїв небилиці,

Котилися гроші, неначе з криниці,

Я ж радити в горю не вміла ніяк.

Удвох ми із Пером трималися хати

Й старались як-небудь журбу розганяти,

Боротись з судьбою не було в нас сил,

Поглянуть їй в вічі не було відваги,

А всякому треба потіхи, розваги,

Як рибі водиці, а пташечці крил.

Один її найде у чарці, а другий

Шукає – чим міг би себе обмануть.

І ми розважали себе казочками

Про князів, царівен, про кляті клади,

Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,

Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,

Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?

(Знову перелякано)

Гу, що за гомін? Троль чи лісовик!

Пер! Пер! Це він – це хлопця мого

крик!

Вибігає на горбок й дивиться крізь озеро в далечінь. Батьки Сольвейги й Гельга приєднуються до неї.

Оза: Живого духа довкруги нема.

Чоловік: (вдумливо) Це зле для його.

Оза: (крізь плач) Зблукана овечка.

Чоловік: (лагідно потакує) Пропаща.

Оза: Ні! Цього ви не кажіть,

Він парень годен! Другий би радів.

Чоловік: Безглузда!

Оза: Хай безглузда я для тебе,

Та хлопця мого ображать не смій!

Чоловік: (ще більш понуро з лагідним поглядом)

Твій син пропащий. Камінь в нім, не серце.

Оза: (перелякано)

Не вірте! Бог не є такий жорстокий!

Чоловік: А вмів би він спокутувать гріхи!

Оза: (палко) Ні. Та він вмів їздити по небі.

Жінка: Бог з вами!

Чоловік: Що ви кажете?

Оза: Нехай!

Та знайте – син мій гори переборе,

Нехай лиш тільки вибесь з колодок!

Чоловік: Колись його побачиш на гіллі.

Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!