Генрік Ібсен - Пер Ґінт

Молодий троль: Чи палець відгризти?

Другий: Чи рвати волоса?

Дівчина-троль: Позвольте, що литку йому прогризу.

Відьма: (з ополоником) На борщ, то він зовсім нічого собі.

Друга відьма: (з різницьким ножем)

На рожні жарити чи смажити в ринці?

Дід із Довра: Мовчіть-бо і дурнів мені не валяйте!

(Кличе своїх довірених до себе)

Хіба вам не ясно, що рід наш марніє,

Скажім собі щиро – ми втратили гін,

А люди могли б нас спасти від загину,

До того ж і хлопець – нічого собі,

Широкий у плечах, сильні в нього руки,

Хоч правда – він голову мав одну,

Та двох і в царівни, самої не мав,

Триглаві тролята звелися на хлам

Й двуглавих побачиш вже тут лиш і там,

Тай ті вже давно собі ля-ля-ля!

(До Пер Ґінта)

Ти хочеш взять дочку мою за жінку?

Пер Ґінт: Дочку і царство в приданім за нею.

Дід із Довра: Одну частину дам тобі тепер,

А другу візьмеш вже по моїй смерті.

Пер Ґінт: Нехай і так.

Дід із Довра: Пожди, однак, синашу!

Прийняти мусиш кілька зобов’язань!

Одно лиш зломиш, то пропав престіл

Й живим відсіля ти уже не вийдеш.

З усіх найперше те, що ти не смієш

Думками навіть вибігати з Ронду,

Від дня ховатись мусиш і від сонця.

Пер Ґінт: Пустяк те все, як матиму престіл.

Дід із Довра: Тепер покажеш бистрість твого ума.

(Підводиться з трону)

Придворний троль: (до Пера Ґінта)

Чи острі в тебе зуби – розкусить

Горішки ці, що дасть тобі старий?

Дід із Довра: В чому різниться чоловік від троля?’

Пер Ґінт: Різниць великих поміж ними мало –

Малий троль щипа, а старий кусає;

У нас так само робиться, як можна.

Дід із Довра: Це правда, схожі ми у тім і сім,

Як день на день похожі до дрібниць,

Та все ж таки – чимало в нас різниць.

Послухай – взнаєш найважнійшу з них.

У вашім царстві кажуть: «Будь собою!»

А в нас говорять: «Будь собою радий!»

Придворний троль: Глибоко, правда?

Пер Ґінт: Правда, та неясно.

Дід із Довра: «Доволі», сину, це могутнє слово

Девізою буде для твого життя.

Пер Ґінт: (чухає потилицю)

Та все ж…

Дід із Довра: Ти мусиш – хочеш буть тут паном.

Пер Ґінт: Про мене. В світі много гірших речей.

Дід із Довра: Відтак ти мусиш привикать до наших

Напитків, страв, до нашого стола.

Киває пальцем. Два тролі зі свинячими головами в білих каптурах приносять пиво і страви.

Корова блини дасть, а віл подасть мед.

Квасне чи солодке, пустяк, не питай,

У нас найважнішим із цього, це факт,

Що все те домашнє.

Пер Ґінт: (відштовхуючи подане від себе)

Не взяв би вас чорт

Із вашим домашнім, огидним харчем?

Ніяк не привикну до ваших звичаїв!

Дід із Довра: Пугар щирозлотий для того, що п’є,

А хто його має, той візьме за жінку дочку мою любу.

Пер Ґінт: (роздумавши) Говорять: колись

Не вчився від малку – на старости вчись.

Про мене! (п’є)

Дід із Довра: А бачу, що ти не з дурних!

Плюєш?

Пер Ґінт: Не відразу збудовано Рим.

Дід із Довра: Відтак – ти мусиш кинути свій стрій

Бо знай – ми дбаємо о славу Довру.

І з-поза меж не ввозимо сюди

Нічого, кромі тих кокард в хвостах.

Пер Ґінт: А я ж хвоста не маю.

Дід із Довра: Підожди!

Сейчас йому святочний дайте хвіст!

Пер Ґінт: Поважся лиш! Справді, це гірше, чим жарт!

Дід із Довра: Безхвостий кавалер у нас ні при чім.

Пер Ґінт: З людини худобу робити?

Дід із Довра: Синашу!

Двірським кавалером стаєш у хвості.

А жовту кокарду, що зараз припнуть,

На празник великий у пас тільки носять!

Пер Ґінт: (подумавши)

Говорять – людина мізерний атом

Хилитися мусить, куди не повіє.

Давайте хвостяку!

Дід із Довра: А бачиш – зумієш!

Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.

Пер Ґінт: (роздратовано)

Ну годі, до біса! Чи схочете ще,

Щоб я для вас віру батьківську покинув?

Дід із Довра: Про віру байдуже. В що хочеш, в те вір.

Важне у нас зверхнє – наш одяг, наш хід,

А вірою зви це, що ми звемо – жах.

Пер Ґінт: А все ж таки – мимо тих всіх пустяків

Ти хлопець – нічого. Я й думать не смів.