Генрік Ібсен - Пер Ґінт

Пер Ґінт: Спасти мене хочеш, дівчино єдина,

Спішися на Бога, у лоб йому кинь

Святий молитовник! Рятуй мене, гей!

Крик птахів: Хитається!

Голос: Нумо беріть його!

Крик птахів: Сестри!

Пер Ґінт: Як дорого треба платить за життя

Такою страшною годиною муки!

(Ламається й падає)

Кривий: ( розпливається в ніщо й кричить задихаючись )

Сильний був. Стояли жінки коло нього.

Пер Ґінт лежить сонний під хатою.

Пер Ґінт:

(пробуджується, тьмяно, непритомно роззирається навкруг себе. Спльовує)

Як смачно б з’ївся солений селедець!

(Знову спльовує; раптом побачив Гельгу, яка йде і несе кошик із харчами)

Мала! Ти ж відкіля забрела до мене?

Гельга: Сольвейґа…

Пер Ґінт: Й вона тут?

Гельга: Он там із краю хати.

Пер Ґінт: (швидко підводиться)

Сольвейґа: (за хатою)

Не зближуйсь до мене, бо буду кричати!

Пер Ґінт: (зупиняється)

Боїшся, що чари розвію дівочі?

Сольвейґа: Соромся!

Пер Ґінт: А знаєш, де був я поночі?

Знай – Доврська царівна в мені закохалась.

Сольвейґа: Дзвонили по тобі. Як добре це сталось.

Пер Ґінт: Яка ж тут для мене у тім допомога?

Що кажеш?

Гельга: Сольвейґа тікає, що змога.

(Біжить за нею)

Зажди!

Пер Ґінт: (ловить Гельгу за руку)

Подивися, це срібло палене

Дістанеш, як тільки промовиш за мене.

Гельга: Пусти мене.

Пер Ґінт: Маєш, візьми це з собою.

Гельга: Я мушу! Боюся! Он кошик з їжою.

Пер Ґінт: Спасибі… як тільки…

( відпускає її ніжно) Дитятко пещене,

Проси її люба, хай тямить на мене…

У глибині смерекового лісу. Сіра, осіння днина. Сніг.

Пер Ґінт: (підрубуючи високу смереку з покрученим гіллям)

Ну й тугий ти діду! Та що ж – нема ради

Від моїх ударів хитнешся і впадеш!

(Рубає знову)

Хоч вбрав ти на себе панцир сталевий,

Та трісне він в моїх ударів огні,

Даремне ти грозиш руками мені,

Трясешся в досади! Йди спати старий!

(Раптом замовкає)

Ну й тю ж тобі дурню в горячці! Це ж пень,

Ніяка потвора закована в сталь,

Це ж проста смерека! Змарнований день,

Змарнована праця на мрії! Як жаль!

Найвища пора вже на розум! Доволі

Ходить по безпуттям й миляні баньки

Пускати, як хлопчики замкнені в школі;

Баніт [17] Вигнанець (прим. ред.). ти ж бездомний, довкола ж – пеньки!

(Якийсь час завзято рубає)

Баніт. Ну і добре. Ні одна матуся

За стіл не попросить. Ти сам погодуйся,

Як їсти захочеш. Мудруй собі сам:

Злови, що в потоці чи в лісі, зрубай

Ялицю й багаття клади й заживай

Печеню чи юшку без солі та круп.

Захочеш убратись – цапа обідри;

Сховатись від вітру – збудуй собі дім

Зігнувшися вдвоє тягни на будову

Смереки, що сам їх із віг повалиш…

(Опускає сокиру й замислюється)

Будівля, мов казка! Когут на вежі

Здалека блищатиме в сонцю яснім;

Причілки одягну в різьблені окраси

З морських русалок із риб’ячим хвостом.

Бронзові задвої, мосяжні замки,

А вікна криштальним заблиснуть огнем,

Ну й дертимуть роти дурні мужики,

Як глянуть з долини на Перів терем!

(Сміється гірко)

І знову ті мрії! Хіба ж ти забув,

Що долі твоєї не криє закон?

Досить з тебе буде марної хижини,

Як голову схочеш покласти на сон.

(Рубає з новою силою)

Ну, врешті хитнувся! Ударю ще раз

І впадеш, як довгий, аж бір загуде!

(Ялиця падає. Пер Ґінт береться очищувати її від гілок. Нараз спиняється з піднятою сокирою)

Та хто це за мною крадеться слідком,

Це Гегштадт на мене заставу веде…

(Ховається за дерево і виглядає зі схованки)

Один тільки хлопець! Наляканий вбіг,

Оглянувсь довкола… Несе під полою

Мов серп. Він кулак затискає – тепер

Бере серп в долоню – махнув ним – мій Боже!

Відтяв собі палець – цілий обтяв палець!

Кров бухнула з нього – закутав у шматку…

(Підводиться)

З ума зійшов! Палець відтяти без жалю.

І хто ж його мусив до цього? Дурак!

Та гов, я вже знаю, в чім діло – в рекрути

Тягли його – кликав король на війну,

Та він волів палець зовсім відчахнути

І дома остатись. Ну справді козак!