Генрік Ібсен - Пер Ґінт

Дід із Довра: Синашу! Ми гірші здаємся, чим є,

І в тому різниця між нами і вами,

Та годі вже діла поважні вести –

Пора вже на радість для уха і ока.

А вуте музики настройте арфи,

Танечниці, доврських танків заведіть!

(Музика і танці)

Придворний троль: Сподобалось?

Пер Ґінт: Що? Гм.

Дід із Довра: Не бійся – скажи!

Що бачиш?

Пер Ґінт: Я бачу ціле чортзнащо –

Корова по струнах копитом товче,

А льоха тупцює в коротких штанцях.

Придворний троль: Сейчас його в штуки!

Дід із Довра: Отямтеся, в нього

Ще людські всі змисли.

Дівчата-трольчині: Ми вирвемо їх!

Проколемо уха і виберем очі!

Жінка в зеленій сукні: (плаче) Така нам похвала за співи і танці?

Пер Ґінт: Це ти так гуляла? Мій Боже – крихітку

Ударити в жарти на пирі не вадить.

Жінка в зеленій сукні: Ти справді жартуєш?

Пер Ґінт: Хай чорта не бачу,

Танці і музика були надзвичайні!

Дід із Довра:

Раз в раз таке лихо з цілим людським родом,

Держиться свойого, як вош кожуха.

Печи його жаром, ножем ріж – однако

Часочок і рани усі загояться.

От зять мій на примір – такий був укладний,

Позволив нам з себе людську зняти ношу,

Напився із чарки, дав хвіст причепити,

Усе, як годиться, здалося, що в ньому

Умер старий Адам, аж гульк із усього

Опять же явилась людина, як перше,

Так, так – нам, синашу, лічитися треба,

Прогнати із себе людськую природу.

Пер Ґінт: Лічитися?

Дід із Довра: Що ж бо? Я ліву зіницю

Заріжу легенько, глядітимеш косо,

Та все, на що глянеш, побачиш таким,

Як ми його бачим. Праве око виймем…

Пер Ґінт: Здурів ти?

Дід із Довра: (кладе на стіл операційне приладдя)

Ось, бачиш – мої причандали,

По всьому дістанеш кінські окуляри.

Як глянеш, побачиш ти любку в красі

Й плести нам не будеш про глупу корову,

Ні льоху, що мала б гуляти в штанах.

Пер Ґінт: Дурак!

Придворний троль: Дурним це все тобі здається,

А в самій речі – ти дурак, не він.

Дід із Довра: Подумай – скільки прикростей гірких

Ти зразу можеш збутися повік!

Ти ж сам де знаєш – очі то криниця

Солоних сліз. На що ж вони здалися?

Пер Ґінт: Гаразд! Я знаю в Біблії це місце:

«Коли блазнить тя око – вирви зразу!»

Однак, коли усе те раз уже скінчиться,

Повернеш око?

Дід із Довра: Ні. Цього не буде.

Пер Ґінт: Як так, то я кланяюся низенько.

Дід із Довра: Чого ти хочеш?

Пер Ґінт: Піду у своясі.

Дід із Довра: О, ні! Сюди для кожного є вхід,

Та відсіля нема тобі дороги.

Пер Ґінт: Мене ти хочеш силою спинить?

Дід із Довра: Послухай тільки розуму, Принц Пер!

У тебе є талан на троля. Правда,

Він зовсім так поводиться, як троль?

І сам же ти хотів остати тролем…

Пер Ґінт: Їй Богу, так. Хотів остати тролем

Для дівчини і царства – милий Боже,

Чого то в світі чоловік не може?

Та все на світі має край і ціль.

Хвоста прийняв, бо думав – що ж, його

Коли захочеш, можна відчепити;

Штани дав скинуть: і так вони подерті

А вбрати їх назад зовсім не важко;

Нарешті я почав звичаїв вчитись,

Яких не знав я дома; поклянусь,

Що не корови скачуть, а дівчата…

Присяга – слово, вимовив – забув.

Та те, щоб я природи збувсь людської,

Щоб я не міг умерти чоловіком,

Як троль по горах тинятись довіку,

Усі по собі попалить мости,

Остати тролем тілом і душею,

О, ні! Підіть ви з ласкою своєю!

Дід із Довра: Ну годі вже! Урвався мій терпець!

В піжмурки ти задумав з нами гратись?

Та запортку! Ти знаєш, з ким говориш?

Наперед зводиш нам дочку з ума…

Пер Ґінт: Старий! Ти брешеш!

Дід із Довра: Мусиш одружитись!

Пер Ґінт: Ти важишся казати це?

Дід із Довра: Мовчи!

Жадобою до неї ти палав,

Мойого царства захотів…

Пер Ґінт: То все?

До чого ж тут прив’язувать вагу?

Дід із Довра: Ці люди – всі один в одного рівні,

У всіх вас віра в Душу на словах,

Шануєте лиш те, що уловиме,

Ти думаєш – бажання, страсть, не в’яжуть?

Зажди! Сейчас мої тобі докажуть!

Пер Ґінт: У сак тобі, повір, я не попаду!

Жінка в зеленій сукні: Коханий! Батьком будеш ти до року!

Пер Ґінт: Пустіть мене!