Генрік Ібсен - Пер Ґінт

Чи не час про те подбати,

Щоб усе не розбрелось?

(Плаче наново)

Замість того, ти даремне,

Тратиш день за днем і гріш,

Або знов лежиш на печі

І гниєш у попелі.

Війдеш в корчму, то дівчата

Розбігаються в розтіч,

Робиш стид мені і горе,

З кожним водишся за чуб.

Пер Ґінт: Ну, вже годі! (тікає)

Оза: (слідкуючи за ним) Чи ж не ти

Був у тій останній бійці

В Люнді – га? Як пси скажені

Там ви жерлися усі,

Кров текла, летіли зуби!

Чи ж не ти то ковалеві,

Що попався в твої руки

Скривив щоку, збив рам’я [8] Плече (прим. ред.). ?

Пер Ґінт: Видумка це все нікчемна!

Оза: (палко) Каська з ліса чула крик.

Пер Ґінт: (Чхає собі в лікоть)

Так, та це ревів так я.

Оза: Ти?

Пер Ґінт: Бо я дістав по шиї.

Оза: Що?

Пер Ґінт: Він б’є! Повір мені.

Оза: Хто?

Пер Ґінт: Ну – Аслак, не хто-будь.

Оза: Тьфу! І ще раз тьфу! Ну, прошу

Та жидівська помивачка [9] Мийниця посуду (прим. ред.). ,

Той лінтяй, кривцун, той злодій,

Той брехун, той попсуй-майстер [10] Людина, яка береться ремонтувати що-небудь, не маючи відповідних навичок, і переважно все ламає (прим. ред.). ?

(Знову плаче)

Щось подібного? Я скоро

Очі виплачу. Та це,

Вже направду, не пусте:

Він тебе б’є – дурака,

Ти ж не маєш кулака?

Пер Ґінт: Будь я молот, будь клепало –

Мати плаче сяк чи так.

(Сміється)

Ну, потіштесь…

Оза: Що? Ти знову

Набрехав?

Пер Ґінт: Тим разом – так.

Вір тепер моному слову.

(Затискає лівий п’ястук [11] Кулак (прим. ред.). )

Гляньте, в тих кліщах залізних

Аслак вився.

(Затискає правий п’ястук)

Ця ж рука

Била молотом. Чи мало?

Оза: Ти повік не даш спокою,

Доки я не ляжу в гріб.

Пер Ґінт: Ні, нанашко! Ти ще будеш

Їсти чисто білий хліб!

Вір мені – ціле село

Впаде ниць до твоїх ніг.

Я не все зробив, що міг!

Підожди лиш мить одну

Доки я щось славне втну!

Оза: (згірдно [12] Зверхньо, зарозуміло, гордовито (прим. ред.). ) Ти?

Пер Ґінт: Що прийде, хто ж це знає?

Оза: Так ти знай хоч те одно,

Що штанів не полатає,

Як підреш колись, ніхто!

Пер Ґінт: Цісарем, царем я буду!

Оза: Так, тепер вже бистра чвірка

Геть твій розум десь несе.

Пер Ґінт: Вижди лиш момент, а буду!

Дай часу, а буду князь!

Оза: Всякий чіп плете дурниці!

Пер Ґінт: Ну – побачиш!

Оза: Знай границі!

Ти зовсім зійшов з ума.

Впрочім: з нас іще колись

Може й вийшло б що путяще,

Коли б ти, мій пане сину,

Не ловив так вічно ґав.

Та з Гегштадта була добра

І тобі ішла на руку,

Легко б міг дівчину взяти.

Як би вмів закинуть сак…

Пер Ґінт: Так?

Оза: Старий собі дурак,

Добродушний, хоч упертий.

Небо бачить у дочці,

Але й Інгрид не з вівці.

Де вона йде, там і він

Чимчикує, хоч бурчить.

(Знову плаче)

Піддобрить багатій дівці –

Прастарий, селянський рід!

Мав би ти олій в маківці,

Не полетів би на спід.

Пер Ґінт: (швидко)

Ну, я йду і посватаю!

Оза: Де?

Пер Ґінт: У Гегштадті!

Оза: Бідний Пер,

Опізнивсь, паничу, трохи.

Пер Ґінт: І чому ж?

Оза: Дістанеш буків –

Так, як дівки не дістав!

Пер Ґінт: Ну!

Оза: (хлипає) У той час, як ти по небі

Уганявся на цапі,

Мац Моен її посватав.

Пер Ґінт: Що? Той Мац – страхополох?

Оза: Так, вона іде за нього.

Пер Ґінт: Підожди, нім я коняку

Запряжу. (Повертається до виходу)

Оза: Тут шкода слів –

Завтра в них буде весілля!

Пер Ґінт: Нині в ніч іще не пізно!

Оза: От сховайся, як не хочеш,

Щоб взяли тебе на сміх.

Пер Ґінт: Ну! Мені дадуть дорогу!

(Підстрибує сміючись)

Через верх, бо шкода часу

Коні в бричку запрягать.

(Підстрибує. Підіймає Озу високо вгору)

Оза: Кинь!

Пер Ґінт: О, ні! На цій кульбаці

Ти поїдеш на весілля!

(Переходить потік)

Оза: Милий Боже! Вітрогоне,

Ми потонемо!

Пер Ґінт: О, ні!

Не для мене смерть в багні!

Оза: Кому висіти – не втоне!