Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Гельсет.Але ж у нього, мабуть, не досить пристойний вигляд, щоб його впустити до вітальні.

Ребека.А який же він з вигляду, мадам Гельсет?

Гельсет.Та не досить пристойний, фрекен.

Росмер.Він не сказав свого прізвища?

Гельсет.Він, здається, назвав себе Гекман, чи щось подібне.

Росмер.Такого прізвища я не пригадую.

Гельсет.Він ще сказав, що зветься Ульрік.

Росмер (вражений) . Ульрик Гетман! Чи не так він сказав?

Гельсет.Еге ж, Гетман.

Крол.Це прізвище я колись чув.

Ребека.Цим прізвищем підписувався один, отой дивак…

Росмер (до Кроля) . Це псевдонім Ульріка Бренделя.

Крол.Пропащого Ульріка Бренделя. Цілком правильно.

Ребека.Так він ще живий?

Росмер.Я гадав, що він десь мандрує з театральною трупою.

Крол.Останнє, що я чув про нього, це те, що він сидів у домі примусових робіт.

Росмер.Покличте його сюди, мадам Гельсет.

Гельсет.Гаразд (виходить) .

Крол.Невже ти справді терпітимеш цю людину у своїй кімнаті?

Росмер.Та ти ж знаєш, що він один час був моїм учителем.

Крол, Так, я знаю, що він жив тут у вас і набивав твою голову всякими обурливими думками, і що твій батько вигнав його за ворота батогом.

Росмер (трохи прикро) . Батько був майором також і вдома, у себе в хаті.

Крол.Дякуй йому за це й по смерті, любий мій Росмере.

Мадам Гельсет відчиняє двері з правого боку для Ульріка Бренделя, потім знову зачиняє за ним. Це кремезна, трохи схудла, але жвава й рухлива людина із сивим волоссям і бородою.

Вдягнений кепсько, ніби звичайний волоцюга. Старий фрак, стоптані черевики, сорочки не видно. На руках чорні старі рукавички, під пахвою брудний м’який капелюх і паличка в руці.

Ульрік Брендель (спочатку невпевнено, потім жваво підходить до ректора й простягає йому руку) . Добрий вечір, Йоганесе.

Крол.Вибачайте.

Брендель.Сподівався ти мене побачити знову? Та ще й у цих самих проклятих стінах?

Крол.Вибачайте (показує) . Ось…

Брендель (повертається) . Правда. Ось він! Йоганес – мій добрий – ти, кого я так любив!

Росмер (простягає йому руки) . Мій старий учителю!

Брендель.Незважаючи на неприємні спогади, я, проте, не хотів пройти мимо Росмерсгольму, не завітавши до тебе.

Росмер.Тут вам щиро раді тепер. Будьте певні.

Брендель.А ця приваблива дама? (Кланяється) . Мабуть, пані пасторша?

Росмер.Фрекен Вест.

Брендель.Мабуть, близька родичка. А той незнайомий? Брат за професією видно…

Росмер.Ректор Крол.

Брендель.Крол? Крол? Стривайте трохи. Чи не студіювали ви філологію замолоду?

Крол.Ну, зрозуміло.

Брендель.Але, Donnerwetter , так я ж тебе знав.

Крол.Вибачайте.

Брендель.Хіба не ти був…

Крол.Вибачайте…

Брендель…один із тих жандармів моралі, що вигнали мене з дискусійного товариства?

Крол.Дуже можливо. Але я протестую проти якогось ближчого знайомства.

Брендель.Ну, ну! Nach Belieben. Her doktor [1] Як вам завгодно, пане докторе. . Мені байдуже. Ульрік Брендель є тим же чоловіком, яким завжди був.

Ребека.Ви, певно, простуєте до міста, пане Бренделю?

Брендель.Пані пасторша не помиляється. Часом я мушу вступати в боротьбу за існування. Я роблю це неохоче: але – enfin [2] Врешті. – жорстока потреба.

Росмер.О, любий пане Бренделю, чи не дозволите мені чимсь допомогти вам? В той, чи інший спосіб, хочу я сказати.

Брендель.Ха, ха – отака пропозиція! Невже ти хочеш заплямувати те почуття, що з’єднувало нас досі? Ніколи, Йоганесе, ніколи!

Росмер.Але що ж ви гадаєте робити в місті? Вірте мені, там вам не легко буде.

Брендель.Це вже я й сам добре знаю, дорогий мій. Жеребок кинуто. Отаким, як я тут стою перед тобою, я йду у великий похід. Багато більший похід, ніж усі ті, що я їх досі мав разом. (До ректора Кроля.) – Дозвольте запитати, пане професоре – unter uns [3] Між нами. – чи знайдеться у вашому поважному місті досить пристойна, респектабельна, велика зала для зібрань?

Крол.Найбільша зала в робітничій спілці.