Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Брендель.Чи не має пан доцент певного впливу у цій безумовно корисній спілці?

Крол. Я не маю до неї жодного відношення.

Ребека (до Бренделя) . Вам треба звернутися до Педера Мортенсгорда.

Брендель.Pardon, madame, що то за ідіот?

Росмер.Чому ви гадаєте, що він ідіот?

Брендель.Само його прізвище хіба не доводить, що він плебей?

Крол. Такої відповіді я не сподівався.

Брендель.Але я переможу себе. Нічого не зробиш. Коли людина стоїть – як от я зараз – на поворотному пункті свого життя. Гаразд! Я звернусь до цієї особи, – вступлю в безпосередні переговори.

Росмер.Ви справді серйозно стоїте на поворотному пункті?

Брендель.Хіба мій хлопчик не знає, що Ульрік Брендель ніколи не каже порожніх слів? Так, тепер я хочу зробитися новою людиною. Хочу геть лишити ту стриманість та обережність, що досі я плекав.

Росмер.Яким чином?

Брендель.Я хочу вчепитися міцно в життя дужою рукою. Стану наперед. Піднімусь. Ми живемо в час великої бурі та шторму. Отже, і я хочу внести свою частку на справу визволення.

Крол.І ви також?

Брендель (до всіх) . Чи маєте ви, тут присутні, якесь поняття про мої літературні твори?

Крол.Ні, я мушу одверто признатися, що…

Ребека. Я читала чимало. У мого прибраного батька вони були.

Брендель.Прекрасна господине дому, ви дурно згаяли час. То все – дурниці, мушу вам сказати.

Ребека. Так?

Брендель.Еге, все що ви читали – дурниці. Моїх найважливіших творів не знає жодний чоловік, чи жінка. Ніхто, крім мене самого.

Ребека.Яким же це чином?

Брендель.Бо вони ще не написані.

Росмер.Але ж, дорогий пане Бренделю…

Брендель.Ти знаєш, Йоганесе, що я деякою мірою сибарит. Fein-schmecker [4] Ласун, гурман. . Був ним увесь час. Я люблю розкошувати в насолодах на самоті, бо тоді це удвоє, вдесятеро приємніше. Бачиш, коли золоті сни оповивали мене, спускались наді мною, коли нові, сміливі божевільні думки зароджувались у мені, підносили мене на своїх крилах, – тоді я втілював їх у образи, в картини, в поеми… Так, у загальних рисах, розумієш?

Росмер.Так, так.

Брендель.О, як багато зазнав я втіхи у своїм житті. Таємна насолода творчості, так би мовити, в загальних рисах – слава, вдячність, пошана, лаврові вінки – все це загортав я повними, тремтячими від радості, руками. Впивався у своїх таємних мріях такою радістю – ах, таким нестямним щастям!

Крол. Гм.

Росмер.Але ніколи нічого не писав?

Брендель.Жодного слова. Оте паскудне ремество письменника завжди викликало в мене одну огиду. Та й нащо було профанувати свої власні ідеали, коли я міг сам собі розкошувати їхньою чистотою. Але тепер треба ними пожертвувати. Правда – я тепер відчуваю те саме, що відчуває мати, коли віддає своїх доньок в обійми чоловіків. Та, проте, я цим пожертвую – пожертвую для визволення. Цілу низку гарно оброблених лекцій по всій країні.

Ребека (жваво) . Це буде забагато від вас, пане Брендель! Ви віддаєте найдорожче, що маєте.

Росмер.Єдине.

Ребека (дивиться багатозначно на Росмера) . Чи багато є таких людей, що зробили б це? Насмілились це зробити?

Росмер (глянувши на неї так само) . Хто знає?

Брендель.Слухачі зворушені. Це радує моє серце й зміцнює волю. І тому я й хочу зараз же приступити до справи. Проте ще одна річ (до ректора) . Можете ви мені сказати, пане вчителю, чи є тут у місті товариство тверезості? Справжнє товариство тверезості? Воно, напевно, є.

Крол.Так, до ваших послуг. Я сам голова того товариства.

Брендель.Цього я по вас не міг би пізнати. Ну, то можливо, що я прийду до вас, щоб записатись у члени на тиждень.

Крол. Вибачте, ми не приймаємо членів на тиждень.

Брендель.А la bonheur, пане педагог. Ульрік Брендель ще ніколи не оббивав порогів по таких товариствах (відвертається) . Але я не смію довше залишатись у цьому домі, такому багатому на спогади. Я мушу поспішати до міста й знайти там собі відповідне пристановисько. Сподіваюся, що там знайдеться порядний готель.

Ребека.Чи не вип’єте на дорогу, щоб зігрітись?

Брендель.Яким чином зігрітись, шановна пані?

Ребека.Чашку чаю, або…