Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Брендель.Дякую гостинній господині дому. Але я неохоче користуюсь із приватної гостинності (прощається рукою) . Ага, от іще що, Йоганесе – пасторе Йоганесе, і чи не зробиш ти своєму колишньому вчителеві великої послуги на знак довголітньої дружби?

Росмер.Атож, з правдивою охотою.

Брендель.Добре. То позич мені на день чи два чисту крохмальну сорочку.

Росмер.Та й годі?

Брендель.Тому що, бачиш, я цього разу пішечком. Мою валізу надішлють пізніше.

Росмер.Гаразд. Але, може, щось інше?

Брендель.Ну, знаєш що – якби ти міг ще обійтись без якогось старого, зайвого, літнього сюртука?

Росмер.Так, так, можу, звичайно.

Брендель.А що до сюртука належить ще пара пристойних чобіт…

Росмер.Знайдеться й це. Скажіть лише вашу адресу, і речі ми надішлемо.

Брендель.У жодному разі! Я не хочу, щоб ви мали клопіт через мене. Я краще візьму із собою ці дрібнички.

Росмер.Добре, добре. То ходімо нагору.

Ребека.Дозвольте краще мені. Я й мадам Гельсет це влаштуємо.

Брендель.Нізащо не дозволю, щоб така благородна дама!

Ребека.А, що там! Ходім же, пане Брендель! (Іде праворуч) .

Росмер (затримує Бренделя) . Скажіть мені, чи не можу я ще чимось послужити вам?

Брендель.Я справді, не знаю, що це могло б бути. Хоч, чорт його взяв би! – як подумаю. Йоганесе, чи ти не можеш позичити мені ще вісім крон?

Росмер.Подивимось (розгортає портмоне) . Тут у мене два папірці по десять крон.

Брендель.Так, так, все одно. Я можу їх взяти. В місті їх завжди можна розміняти. Щиро дякую. Ти ж не забудь, що я взяв два по десять. На добраніч, мій любий хлопче! На все добре, високоповажний пане! (Виходить праворуч: Росмер проводить його до дверей і зачиняє їх за ним) .

Крол. Милосердний боже, так оце той самий Ульрік Брендель, що від нього народ чекав чогось великого й значного?

Росмер (тихо) . Він у всякому разі мав мужність жити своїм власним розумом. Я гадаю, що це теж чимало значить.

Крол.Що ти? Жити отак, як він! Мені здається, це така, людина, що може ще раз перевернути твої переконання.

Росмер.Ну, ні! Тепер я вже вніс ясність у всі свої думки й переконання.

Крол.Це було б дуже добре, любий Росмере. Ти так легко підпадаєш під чужий вплив.

Росмер.Сядьмо, будь ласка. Я хочу ще поговорити з тобою.

Крол.Гаразд, сядемо (сідають на канапі) .

Росмер (трохи згодом) . Як тобі здається, тут, у нас, гарно й затишно?

Крол.Так, тепер тут гарно, затишно й мирно. Так, Росмере, ти впорядкував собі дом. А я свій втратив.

Росмер.Любий, не кажи так. Те, що розрізнилось, може ще знову з’єднатись.

Крол.Ніколи. Ніколи. Зерно незгоди залишиться. Ніколи не буде так, як раніш.

Росмер.Слухай но, Кроле. Ми з тобою були близькі собі стільки, стільки років. Як ти гадаєш, чи можливо, щоб наша дружба зникла?

Крол. Я не знаю нічого такого у світі, що могло б її знищити. Чого тобі спало це на думку?

Росмер.Тому що ти надаєш такого великого значіння єдності у поглядах та переконаннях.

Крол.Це так, але ми з тобою де в чому сходимось. У важливих, основних питаннях, у всякім разі.

Росмер (тихо) . Ні, цього вже більше немає.

Крол (хоче схопитися з місця) . Що це значить?

Росмер (притримує його) . Ти, посидь. Я прошу тебе, Кроле.

Крол.Та й що ж це? Я не розумію тебе. Кажи ясніше!

Росмер.У моїй душі настало нове літо. Нові молоді думки. І саме тому став я тепер такий.

Крол.Яким, яким ти став?

Росмер.Таким, як твої діти.

Крол.Ти? Ти! Але ж це неможливо! Яким став ти, кажеш?

Росмер.Таким самим, як твої діти – Ляуріц і Гільда.

Крол (схиливши голову) . Зрадник. Йоганес Росмер зрадник.

Росмер.Я мусив би відчувати себе таким щасливим, – таким радим від того, що ти називаєш зрадою. А проте я почуваю велике горе. Адже я знаю, що завдаю тобі цим пекучого болю та прикрощів.

Крол.Росмере, Росмере! З цим я ніколи не помирюсь (Дивиться похмуро на нього) . Ах, як ти можеш бути з ними й допомагати їм занапащувати й руйнувати цю нещасну країну!

Росмер.Це є справа визволення, я хочу постояти за неї.