Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Росмер.Ну й що ж, я слухаю.

Ребека.Вчора ввечері, як той Ульрік Брендель відходив, – я передала кілька рядків до Мортенсгорда.

Росмер (трохи замислившись) . Але ж, люба Ребеко. Ну, й що ж ти йому написала?

Ребека.Я написала, що він зробив би тобі добру послугу, якби трохи потурбувався про цю нещасну людину й допоміг йому, чим може.

Росмер.Люба, ти не повинна була цього робити. Ти цим Бренделеві лише нашкодила. І Мортенсгорд така людина, що я з ним ніколи не бажав би мати жодної справи. Адже ти знаєш, що я мав з ним одного разу сутичку.

Ребека.А хіба ти не думаєш, що зараз було б саме до речі відновити з ним знову добрі стосунки?

Росмер.Я? З Мортенсгордом? Чому це, на твою думку?

Ребека.Та, власне, тому, що ти тепер не можеш почувати себе впевненим, відколи ти розійшовся зі своїми приятелями.

Росмер (дивиться на неї й хитає головою) . Невже ти справді могла подумати, що Крол або хтось інший захотів би мститись мені? Що вони були б у стані зробити це?

Ребека.З першого запалу, любий. Ніхто, звичайно, не може бути певний. Мені здається, – після того, як ректор так поставився до тебе…

Росмер.Ах, ти повинна була, проте, знати його трохи краще. Крол – чесна людина з усякого погляду. Після обіду я піду до міста й побалакаю з ним. Я побалакаю з ними всіма. О, ти побачиш, – як легко це все буде.

Мадам Гельсет увіходить з дверей ліворуч.

Ребека (підводиться) . Що там, мадам Гельсет?

Гельсет.Ректор Крол стоїть у передпокої.

Росмер (хутко підводиться) Крол!

Ребека.Ректор! Ні, подумай!

Гельсет.Він питається, чи можна йому зайти наверх і поговорити з пастором.

Росмер (до Ребеки) . Що я тобі казав! Звичайно, хай заходить. (Іде до дверей й гукає на сходи вниз) . Йди сюди, дорогий Друже! Сердечно вітаю!

Росмер стоїть і притримує двері, щоб не зачинилися. Мадам Гельсет виходить. Ребека зсуває завіси на дверях у спальню, прибирає дещо.

Ректор Крол увіходить з капелюхом у руці.

Росмер (тихо, схвильовано) . Я ж знав, що то було не в останній раз.

Крол.Сьогодні я бачу речі не в такому вигляді, як учора.

Росмер.Так, чи не правда, Кроле? Ти так гадаєш? Тепер, якщо ти роздумався.

Крол. Ти мене не розумієш. (Кладе свій капелюх на стіл біля канапи) . Мені неодмінно треба переговорити з тобою віч-на-віч.

Росмер.Чому не може фрекен Вест?

Ребека. Ні, ні, пане Росмере. Я піду.

Крол (дивиться на неї звисока) . Я мушу перепросити фрекен Вест, що прийшов так рано. Що я так несподівано зайшов, що ви не встигли навіть…

Ребека (вражено) . Як то? Ви находите щось надзвичайне, що я ходжу тут вдома у вранішньому вбранні?

Крол.Перепрошую! Я ж не знаю, що за звичаї тепер у Росмерсгольмі.

Росмер.Але, Кроле, тебе не впізнати сьогодні!

Ребека.Бувайте, здорові, пане ректоре. (Виходить ліворуч) .

Крол.За твоїм дозволом (сідає на канапі) .

Росмер.Ну, дорогий мій, сядемо й поговоримо по-приятельські (сідає в крісло проти ректора) .

КролЯ очей не зімкнув учора. Лежав і думав, думав цілу ніч.

Росмер.І що ж ти скажеш сьогодні?

Крол.Розмова буде довга, Росмере. Дозволь мені почати ніби з передмови. Я хочу тобі сказати трохи про Ульріка Бренделя.

Росмер.Він був у тебе?

Крол.Ні, він оселився в одному паскудному шинку. Серед найпаскуднішого товариства, звичайно. Пиячив і могоричив, доки було за що. Потім облаяв усю компанію наволоччю та волоцюгами. В цьому він має, проте, рацію. Але його за це одлупцювали й викинули в канаву під ринву.

Росмер.Його, виходить, вже ніяк не можна виправити?

Крол.Сюртука він також заставив. Але його викупив і повернув, можеш собі уявити, хто?

Росмер.Може, ти сам?

Крол.Ні. Твій благородний пан Мортенсгорд.

Росмер.Он як.

Крол.Мені казали, що пан Брендель насамперед одвідав цього ідіота й плебея.

Росмер.Це було багато честі для нього.

Крол.Певно, що так (спирається на стіл, трохи наближаючись до Росмера) . Але тут ми дійшли до тої справи, що від неї я, ради нашої старої – нашої колишньої дружби, вважаю за свою повинність тебе застерегти.