Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Росмер.Любий мій, в чім же справа?

Крол.Річ у тім, що тут, у твоїм домі, за твоєю спиною, щось таке робиться.

Росмер.Як ти можеш так думати? Ти натякаєш на Реб – на фрекен Вест?

Крол.Саме на неї. Я це так добре розумію з її боку. Адже вона вже віддавна звикла порядкувати тут. Та все-таки…

Росмер.Дорогий Кроле, ти тут дуже помиляєшся. Вона і я – ми звикли ні з чим не критись одне перед одним.

Крол.Вона й тобі призналася, що почала листуватися з редактором «Маяка»?

Росмер.О, ти говориш про тих кілька рядків, що вона передала через Ульріка Бренделя?

Крол.Ти, виходить, знаєш про це. І погоджуєшся, щоб вона мала подібний зв’язок з тим скандальним писакою, що намагається щотижня зганьбити як мою шкільну, так і громадську діяльність?

Росмер.Дорогий, про це вона, напевне, не подумала. І нарешті, вона, розуміється, має таку ж волю у своїх вчинках, як і я.

Крол.Так? То це, певно, відповідає твоєму новому напрямкові, що ти його взяв зараз? Бо там, де ти стоїш, стоїть, мабуть, і фрекен Вест?

Росмер.Ну, звичайно. Ми обоє чимало вдвох попрацювали, щоб стати на новий шлях.

Крол (дивиться на нього й поволі хитає головою) Ах, ти засліплений, одурений чоловіче!

Росмер.Я? Чому ти так гадаєш?

Крол.Тому що я не смію – не хочу думати найгіршого. Ні, ні, дозволь мені до кінця висловитись. – Ти справді дорожиш моєю дружбою, Росмере? А також моєю пошаною? Правда?

Росмер.На це питання я не хочу навіть відповідати.

Крол.Ну, але є інші речі, що вимагають відповіді – цілковитого пояснення з твого боку. Чи погодишся на те, щоб я вчинив тобі щось подібне до допиту?

Росмер.Допиту?

Крол.Так, щоб я розпитав тебе про таке, що, може, тобі буде боляче згадувати його? Бачиш, – оце твоє зрадництво, – ну, твоє визволення, як ти його називаєш, – все це так пов’язано з багатьма речами, що їх ти ради самого себе мусиш з’ясувати собі.

Росмер.Дорогий мій, питай про що хочеш. Я, власне, не маю з чим критися.

Крол.Так от, скажи мені, – яка, на твою думку, була головна причина, що Беата звела на себе руки й позбавила себе життя?

Росмер.Невже ти можеш сумніватися в цьому? Або, краще сказати, хіба ж можна питати про причину того, що робить нещасна, хвора, ненормальна людина?

Крол.Ти певен у тому, що Беата таки справді була ненормальна? Лікарі, принаймні, не могли цього рішуче визнати.

Росмер.Якби лікарі коли-небудь бачили її такою, якою бачив її я, багато разів, і вдень, і вночі, вони не вагались би.

Крол. Я тоді теж не вагався.

Росмер.О, ні, то було занадто очевидне, щоб сумніватися. Я вже тобі оповідав про її нестриману, дику пристрасть – і як вона вимагала від мене того самого… О, той жах, що вона завдавала мені! А потім оті безпідставні, жахливі докори, що вона робила сама собі останніми роками.

Крол.Так, коли вона довідалась, що ніколи не матиме дітей.

Росмер.Ну, подумай же сам. Вічно мучити, мордувати себе за те, в чому сама вона не винна! І після цього хіба можна було вважати її за нормальну?

Крол.Хм! Ти не пам’ятаєш, чи не було у тебе вдома книжок, що в них писалось про мету одруження за найновішими поглядами нашого часу?

Росмер.Пригадую, що фрекен Вест позичила мені одну таку книжку. Адже їй, як тобі відомо, залишилась у спадщину книгозбірня доктора. Але, любий Кроле, ти ж не думаєш, щоб ми могли бути такі необережні й говорили з хворою про подібні речі? Запевняю тебе честю, що за нами немає жодної такої провини. Тут були винні її власні хворі нерви, що довели до такого сумного кінця.

Крол.Одно я можу, у всякім разі, розповісти тобі тепер. А саме, що бідна, змучена Беата вкоротила собі віку, щоб дати тобі змогу жити щасливим, вільним життям, як тобі захочеться.

Росмер (встає наполовину з канапи) . Що ти хочеш цим сказати?

Крол.Вислухай мене спокійно, Росмере. Тепер я можу говорити про це. За останній рік свого життя вона приходила до мене двічі, щоб звірити мені свій відчай і страх.

Росмер.За це саме?

Крол.Ні. Перший раз вона прийшла до мене й запевняла, що ти став на шлях зради. Що ти хочеш розірвати з вірою батьків.

Росмер (гаряче) . Це, що ти кажеш, є неможливе, Кроле! Цілком неможливе! Ти тут, мабуть, помилився.