Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Крол.Чому?

Росмер.Тому, що коли Беата була ще жива, я вагався й боровся із собою. І цю боротьбу я переживав самотньо та з цілковитим спокоєм. Не думаю навіть, щоб Ребека…

Крол.Ребека?

Росмер.Ну так, фрекен Вест. Я називаю її коротко Ребекою.

Крол.Я це вже помітив.

Росмер.Тому то мені так незрозуміло, яким чином Беаті могла спасти така думка. І чому вона не говорила про це зі мною? Цього вона ніколи не казала. Ніколи, жодного слова.

Крол.Бідолашна, – вона просила й благала, щоб я поговорив з тобою.

Росмер.Чому ж ти цього не зробив?

Крол.Чи міг я тоді хоч на хвилину сумніватися в тому, що в0на ненормальна людина? Подібне обвинувачення проти такого чоловіка як ти! Потім вона прийшла до мене знову, – щось через місяць після того. Вона мала вже спокійніший вигляд. Але, коли відходила, вона сказала: тепер можна хутко сподіватися білого коня в Росмерсгольмі.

Росмер.Так, так. Білого коня – це вона так часто говорила.

Крол.І коли я спробував розвіяти її сумні думки, вона лише відповідала: мені вже залишилось мало часу. Тепер Йоганес мусить негайно побратися з Ребекою.

Росмер (майже в нестямі) Що це ти кажеш! Я… побратися з…

Крол.Це було в четвер після полудня. В суботу ввечері вона кинулася з містка у водоспад біля млина.

Росмер.І ти, ти не попередив нас!

Крол.Ти ж сам знаєш, як часто вона говорила, що певно мусить хутко вмерти.

Росмер.Це я знаю добре. Але все-таки ти повинен був попередити нас.

Крол.Я також це подумав. Але було вже запізно.

Росмер.А чому ж ти не говорив про це потім? Чому замовчав це все?

Крол.Нащо було мені приходити сюди, хвилювати та мучити тебе ще більше? Я вважав це все за порожню, дику уяву. Аж до вчорашнього вечора.

Росмер.А чому тепер не вважаєш?

Крол.Хіба Беата не правду казала, що ти хочеш зректися своєї дитячої віри?

Росмер (дивиться замислено перед себе) Так, цього я не розумію. Це для мене найчудніше за все на світі.

Крол.Найчудніше, чи ні, – але тепер воно так. І тепер я питаю тебе, Росмере, – скільки правди в її другому обвинуваченні? Себто в останньому.

Росмер.Обвинуваченні? – Хіба ж це було обвинувачення?

Крол.Ти, може, не зауважив, як саме вона висловилась. Вона сказала, що їй треба відійти геть. Для чого? Ну?

Росмер.Отже, для того хіба, щоб я міг одружитися з Ребекою?

Крол.Вона висловилась не цілком так. Беата висловилась інакше. Вона сказала: Мені вже залишилось мало часу. Тепер Йоганес мусить негайно одружитися з Ребекою.

Росмер (дивиться на нього деякий час, потім підводиться) . Тепер я зрозумів тебе, Кроле.

Крол.Ну й що? Яку відповідь ти даси мені?

Росмер (тихо й стримано) . На таке щось нечуване? Єдиною належною відповіддю було б показати тобі на двері.

Крол (підводиться) . Гарно й чудово.

Росмер (стає перед ним) . Тепер слухай. Більше року, – з того часу, як Беата померла, Ребека Вест і я живемо одні тут у Росмерсгольмі. Увесь цей час ти знав у чому Беата обвинувачувала нас. Але ніколи, ні разу я не помічав, щоб ти був незадоволений з того, що Ребека й я живемо тут вкупі.

Крол. Я не знав до вчорашнього вечора, що тут живуть у купі чоловік, що відступив від своєї віри, та жінка з вільними поглядами

Росмер.А! Ти, виходить, не віриш, що у людей, які відпали від віри та з вільними поглядами не може бути чистого сумління. Ти не віриш, що вони можуть мати почуття моральності від природи!

Крол.Я не дуже то покладаюсь на подібну моральність, яка не має коріння у вірі та церкві.

Росмер.І це недовір’я ти прикладаєш також до Ребеки й мене? До моїх стосунків із Ребекою?

Крол.Я не можу ради вас двох відкинути ту думку, що не може бути якоїсь широкої безодні між вільними поглядами та, гм…

Росмер.Та чим?

Крол.…та вільним коханням, коли ти, нарешті, хочеш це почути.

Росмер (стиха) . І ти не посоромився сказати мені це! Тобі, хто знає мене ще з дитинства..

Крол.Саме тому. Я знаю, як легко ти підпадаєш під вплив тих людей, що з ними тобі доводиться мати діло. А ця твоя Ребека… Ну, ця фрекен Вест, – її ми, власне, далі й не знаємо. Коротко, Росмере, я не зрікаюся тебе. А ти сам повинен силкуватися, щоб завчасно врятувати себе.