Віталий Клос: Автокефалія Української Церкви: огляд від Хрещення до Синодального Томосу

Серія «Великий науковий проект» засновано у 2016 році

Консультанти:

протоієрей Олександр Трофимлюк , доктор наук з богослів’я, професор, голова Управління духовної освіти і богословської науки Української Православної Церкви (Православної Церкви України), ректор Київської православної богословської академії;

Ірина Преловська , доктор церковно-історичних наук, доктор історичних наук, професор, професор кафедри церковно-історичних і практичних дисциплін Київської православної богословської академії, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України;

Святослав Чокалюк , кандидат наук з богослів’я, професор, завідувач кафедри церковно-історичних і практичних дисциплін Київської православної богословської академії;

Віталій Володимирович Шевченко , доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України

Науковий та літературний редактор

Дмитро Гордієнко , кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

На обкладинці зображено Військовий Микільський собор у м. Києві, зруйнований 1934 року. Фото кінця ХІХ ст.

© Протоієрей В. Клос, 2021

© О. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2016

Слова «автокефалія» та «томос» зараз, напевне, знає чи не кожен українець. Усі ми стали очевидцями епохальних подій, які провіщають відродження українського духу, культури та традиції на твердій основі церковної незалежності. Питання надання статусу автокефалії є одним з найважливіших в історії Православної Церкви взагалі й Української зокрема. Слово «автокефалія» – грецького походження, воно складається з двох слів: αὐτóς (сам) і κεφαλή (голова), що в перекладі означають « сам собі голова » або « сам керую ». Витоки свої воно має ще з часів апостольських, коли через поширення Євангельського вчення серед різних народів виникали окремі Церкви з певними особливостями національного або ж місцевого характеру й незалежним управлінням.

Автокефалія – це первісна форма церковного устрою. Церковна громада на чолі з єпископом зі своїм храмом та кліром – це вже окрема правоздатна церковна одиниця у великій духовній громаді Вселенської Церкви.

В апостольські часи союз таких церков-парафій і був ідеальною організацією Вселенської Церкви – організацією, що виключала конфлікти між засадою єднання, з одного боку, та засадою самостійності, – з іншого. Але з часом союз любові між громадами був змінений іншими формами, хоч сама основа – зв’язок любові та принцип взаємовідносин окремих церковних одиниць – самостійний характер співучасті як результат правоздатності кожної такої одиниці – залишався непорушним. Змінювалися лише форми цього зв’язку. Зокрема, з’явився звичайний адміністративний порядок із моментами підлеглості та централізації, а через це митрополича, патріарша та синодальні форми церковного устрою – з більшою чи меншою при цьому участю світської, державної влади. Автокефалія виразно підкреслює незалежний статус помісної Православної Церкви, яка живе і діє серед певного народу або в певній країні [2] Шагуна А., еп. Краткое изложение канонического права Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церкви. – СПб.: Тип. Департ. печати, 1872. – С. 454. . На початках кожна окрема церковна община, якою б малою вона не була, будучи навіть у селі, коли вона мала свого єпископа, то була цілком самостійною Церквою і ні від кого не залежала, бо вона являла собою досконалу Церкву в усій своїй повноті. Вселенська ж Церква мала б являти собою єдність великої кількості таких, ні від кого не залежних самостійних, Церков об’єднаних тільки узами братньої любові. Через недосконалість людської природи та неможливість підтримувати належним чином у своєму середовищі мир й добре впорядкування одним духом любові, те, що було встановлене Богом, досить скоро потрібно було доповнити людським, а саме за зразком суспільних інституцій впровадити в Церкві систему підпорядкування й адміністративної централізації