Віталий Клос - Автокефалія Української Церкви - огляд від Хрещення до Синодального Томосу

Коли сьогодні деякі «знавці» кажуть, що не потрібно державі втручатися в церковні справи, то, напевне, зовсім мало знають церковну історію та канонічне право. Вони, мабуть, також не цікавилися тим, як отримали автокефальний статус інші Православні Церкви.

Питання автокефалії не лише безпосередньо стосується Православної Церкви та її інституцій, але також має надзвичайно велике значення для подальшого розвитку держави. Релігія і Церква впродовж всієї історії людства відігравали значну роль в історії державотворення та життя суспільства. Навіть насильницькі спроби відділити релігію від держави, або ж взагалі знищити Церкву, не досягали бажаного результату. Яскравим прикладом для всіх нас є історія боротьби за виживання Церкви в СРСР, коли все життя вірян мало бути під повним контролем держаних органів. Як наслідок, богоборча комуністична держава розпалася, а Церква здобула свободу своєї діяльності та активно розвивається в незалежній Україні.

Томос як юридичний документ про право на автокефалію Української Православної Церкви має епохальне значення. Вперше Українська Православна Церква отримала не тільки визнання своєї незалежності, але й через молитовну єдність з Вселенським Патріархом поєдналася з усім світовим Православ’ям як сестра – рівна серед рівних. Уперше Київський митрополит, як предстоятель окремої автокефальної Церкви, може спілкуватися без посередників з Москви з усіма очільниками Православних Церков. Уперше за багато століть в Україні не буде розділення або ж розколу серед православних, а також несправедливих звинувачень у нібито неканонічності, безблагодатності тощо. При цьому перед єдиною Церквою відкривається багато здавалося б раніше неосяжних перспектив на втілення змін на краще – йдеться передусім про відродження традицій Українського Православ’я, яке у своїй основі має принцип соборності та виборності. Перший крок щодо втілення у життя цього принципу можна побачити на прикладі об’єднавчого, а разом з тим і елекційного Собору, який відбувся у стінах тисячолітньої української святині – соборі Премудрості Божої, або ж Софії Київській 15 грудня 2018 року, на якому таємним демократичним голосуванням було обрано предстоятеля єдиної Української Православної Церкви митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія, патріаршого намісника, ректора Київської православної богословської академії.

Не випадково слова «автокефалія» та «томос» вже стали такими знайомими, і не тільки для православних, і не тільки для українців. Упродовж майже всього 2018 року, зокрема з місяця квітня, коли Президент України Петро Порошенко, Верховна Рада України, архіпастирі, пастирі та вірні УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ, УПЦ, звернулися до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання незалежності Українській Православній Церкві, у засобах масової інформації, на різних конференціях та круглих столах розпочалось активне їх обговорення. Напевне, весь світ, а по особливому всі українці, спостерігали не лише за кульмінаційними урочистими богослужіннями в соборах спочатку святого великомученика Юрія у Стамбулі, та у Святій Софії Київській, коли відбулися особливі епохальні події підписання та надання Томосу, презентація його та інтронізація предстоятеля Української Православної Церкви, а й за тими процесами, які відбувалися до того для належного вирішення та врегулювання всіх потрібних дипломатичних, канонічних та богословських вимог. У всіх українських храмах постійно молилися за «Вселенського Патріарха Варфоломія, Президента та Верховну Раду України та за розпочате діло рук їх» і Господь почув молитви тисяч і мільйонів, Церкви земної й Церкви небесної, які в різні епохи нашої історії подвижниками благочестя підносились й підносяться до Його Престолу – в Україні створено єдину Православну Церкву.

Фундаментальною працею з цього питання на всі часи є двохтомник професора Олександра Лотоцького «Автокефалія» [4] Лотоцький О., проф . Автокефалія: У 2 т. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 1999. – Т. 1. – 208 с. – (Репринт з видання: Варшава, 1935). , який вийшов друком у Варшаві (1935 р.), а пізніше (1999 р.) був перевиданий Українською Православною Церквою Київського Патріархату в Києві. Можна сказати, що ця монографія стала підґрунтям для всіх інших досліджень з цього питання. Праця професора О. Лотоцького розкриває засади автокефалії (Т. 1) та подає короткий історичний нарис історії автокефальних Церков (Т. 2) [5] Лотоцький О., проф . Автокефалія: У 2 т. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 1999. – Т. 1. – 208 с.; Т. 2. – 553 с. . Випускник Київської Духовної Академії професор Олександр Лотоцький готував до друку і третій том, який мав бути присвячений історичному шляху Української Православної Церкви. На жаль, він так і не був завершений. Не оминули питання автокефалії у своїх фундаментальних працях професор Іван Власовський [6] Власовський І., проф. Нарис історії Української Православної Церкви: У 4 т., 5 кн. – К.: Вид. Української Православної Церкви Київського Патріархату, 1998. , протопресвітер Семен Савчук та Юрій Мулик-Луцик [7] Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді: У 4 т. – Вінніпег: Видавнича спілка «Еклесія», 1984–1989. , Наталія Полонська-Василенко [8] Полонська-Василенко Н. Історичні підвалини УАПЦ. – Мюнхен, 1964. – 128 с. тощо. У 2007 році була презентована «Історико-канонічна декларація «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква» [9] Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква. Історико-канонічна декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 19 квітня 2007 року. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2009. – 176 с. . Важливою для розуміння непростих процесів, які відбувалися у 1990-х роках, є книга протоієрея Мирона Микуша «Єдина Помісна Православна Церква в Україні» [10] Микуш М., прот . Єдина Помісна Православна Церква в Україні. – Львів, 2017. – 136 с. . Нещодавно була презентована фундаментальна праця митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка «Українська Церква: шлях до автокефалії» [11] Олександр Драбинко, митр. Українська Церква: шлях до автокефалії. До дискусій навколо канонічного статусу, богослужбової мови та історії Української Церкви. – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира; Дух і Літера, 2018. – 684 с. . Випускники Київської Духовної Академії (зараз КПБА) теж звертались до цієї тематики при написанні своїх дипломних та дисертаційних праць [12]. Книга, яку ви тримаєте в руках, витримала попередньо вже два видання завдяки підтримці меценатів Василія та Богдана Колодіїв (2019 р.). Ці тисячні тиражі досить швидко розійшлися серед нашого духовенства, науковців, журналістів, студентів богословських академій тощо. Хоча сьогодні, здавалося б, є окремі розвідки, які торкаються тих чи інших питань автокефалії, але цілісної праці, яка б розглядала більш ніж тисячолітню (починаючи з часів Хрещення) боротьбу за церковну незалежність та висвітлювала український аспект в контексті історії Київської митрополії, доведеної до сьогодення, ми не зустрічали. Це є завданням для майбутніх українських дослідників.