Віталий Клос - Автокефалія Української Церкви - огляд від Хрещення до Синодального Томосу

Спробуємо коротко проаналізувати питання церковно-правових засад автокефалії на основі фундаментальної праці людини, яка багато років свого життя присвятила не тільки дослідженню, але й реалізації або ж втіленню в життя самої ідеї. Так, 1918 р. міністр О. Лотоцький, виступаючи на Соборі перед єпископами, чітко проголосив: «Основна засада української державної влади полягає в тому, що в самостійній державі має бути й самостійна Церква. Сього однаково вимагають інтереси держави й церкви. Ніякий уряд, що розуміє свої державні обов’язки, не може погодитись на те, щоб осередок церковної влади перебував в іншій державі… Таким чином, автокефалія української церкви – се не лише церковна, але й національно-державна наша необхідність. Се конечна потреба нашої церкви, нашої держави, нашої нації…» [28].

Олександр Гнатович Лотоцький

Коли звернемось до церковного законодавства у сфері церковного устрою, то побачимо, що правила Соборів про церковну адміністрацію, про права тих чи інших єпископів – це правила не основного канонічного значення, а звичайні адміністративні постанови, пов’язані з зовнішнім державним порядком, «акти політики, а не Божа установа». Всі такі постанови – змінні, як звичайні людські закони, й обов’язкові для того чи іншого часу та місця постільки, поскільки відповідають певним умовам церковним та національно-державним. Коли, наприклад, запроваджувався інститут патріаршества, то встановлений не особливий вищий ступінь священства (патріарх, як єпископ рівний з іншими архієреями), а лише певну урядову гідність, – установлено не в догматичній частині соборних рішень та затверджено державною владою. Інститут митрополитів та патріархів з’явився внаслідок політичних обставин – значення міста підвищувало й значення єпископа, що в ньому перебував, – й відповідні постанови Вселенських Соборів лише підтверджували та затверджували ці адміністративні моменти. Так, 28 правило IV Вселенського Собору говорить про постанови, прийняті I та II Вселенськими Соборами щодо Старого та Нового Риму, які отримали першість через те, що ці міста дістали «…честь бути містом царя й синкліту…» [29]

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Слово Митрополита Київського і всієї України Епіфанія після інтронізації у Святій Софії Київській. – Режим доступу: https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/slovo-mytropolyta-kyyivskogo-i-vsiyeyi-ukrayiny-epifaniya-pislya-intronizatsiyi/

Шагуна А., еп. Краткое изложение канонического права Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церкви. – СПб.: Тип. Департ. печати, 1872. – С. 454.

Голубинский Е., прот. История Русской Церкви. – Изд. 2-е. – М.: Крутицкое патриаршье подворье; О-во любителей церковной истории, 1997. – Т. 1 (первая половина тома). – С. 257.

Лотоцький О., проф . Автокефалія: У 2 т. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 1999. – Т. 1. – 208 с. – (Репринт з видання: Варшава, 1935).

Лотоцький О., проф . Автокефалія: У 2 т. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 1999. – Т. 1. – 208 с.; Т. 2. – 553 с.

Власовський І., проф. Нарис історії Української Православної Церкви: У 4 т., 5 кн. – К.: Вид. Української Православної Церкви Київського Патріархату, 1998.

Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді: У 4 т. – Вінніпег: Видавнича спілка «Еклесія», 1984–1989.

Полонська-Василенко Н. Історичні підвалини УАПЦ. – Мюнхен, 1964. – 128 с.

Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква. Історико-канонічна декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 19 квітня 2007 року. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2009. – 176 с.