Роман Москаль - Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Відомо, що фрагменти цих стел збереглися аж до епохи Сун (960–1279)!

Для того часу це мало величезне значення – з такими кам’яними стелами можна було вивчати тексти канонів, звірити власну копію тексту чи зняти копію для себе, поспілкуватися з іншими знавцями тощо. Як свідчать джерела, в ті часи до стел щодня приходили багато людей.

Для копіювання «нормативних» текстів канонів студенти академії заповнювали тушшю ієрогліфи, висічені на камені, робили з них відтиски на шовку чи папері – такий спосіб можна вважати прообразом майбутнього ксилографічного друку книжок.

Пізніше, зокрема, через повстання «Жовтих пов’язок» у 184 – 185 рр., природні катаклізми, економічний занепад, династія Хань поступово втрачає свою могутність. Особливе невдоволення та ненависть у аристократії, бюрократії, полководців та військових викликало засилля євнухів, які фактично узурпували владу та вплив на імператорів.

На середину 190-х років на хвилі боротьби з «Жовтими пов’язками» сформувалися кілька найсильніших регіональних військових лідерів, які повели між собою боротьбу за володіння Китаєм – Цао Цао (155–220), Сунь Цюань (180–252) та Лю Бей (161–223). Цао Цао мав політичну і легальну перевагу, бо в його ставці перебував останній ханський імператор – Сянь-ді (на троні 189–220).

Після смерті Цао Цао в 220 р. його син, Цао Пі (187–226), примусив Сянь-ді відректися від трону на свою користь і проголосив себе імператором династії Вей (220–264). Лю Бей у травні 221 р. також проголосив себе імператором суверенної династії Хань-Шу (221–263), а пізніше, наприкінці 222 р., і Сунь Цюань проголосив власну династію – царство У (222–280).

Так розпочалася нова історична епоха, що отримала назву Трикнязівство (« Сань го », 220–264), яка започаткувала тривалий період роздробленості Китаю – фактично до другої половини VI ст. – епоху «Шести династій» (« Лю чао »).

Згідно з традиційною історіографією Китаю, епоха «Шести династій» поділяється на чотири періоди: «Трикнязівство», Західна Цзінь (264–317), Східна Цзінь (317–420), Південні та Північні династії (420–589).

Віднедавна в китаєзнавстві почали вважати, що епоха «Шести династій» – один з важливих етапів у історії Китаю, коли сформувались ті духовні форми та феномени, що донині визначають зміст терміна «традиційна культура Китаю».

Через громадянські війни в період «Трикнязівства» країну було розорено, а економічне життя повернулося фактично до натуральних форм. Одним з ознак цього є скасування у 221 р. обігу грошових знаків (монет цянь ), а для розрахунків почали використовувати зерно та шовк.

Як руйнувалося звичне життя династії Хань, а країна занурювалася у війну «всіх проти всіх» – впродовж кількох десятиліть, до часткового об’єднання країни під владою династії Цзінь у 280 р., заснованої після державного перевороту в царстві Вей, описано у видатному китайському романі «Трикнязівство», написаному у XIV ст.

При наступникові першого імператора Цао Пі (на троні 220–226) – Цао Жує (імператор Мін-ді), в державі почалося протистояння між правлячим домом та іншими аристократичними кланами, зокрема сильним кланом Сима, представники якого пізніше й здійснили державний переворот та заснували нову державу.

Та попри напружені соціальні та політичні події, інтенсивне духовне життя у Китаї не припинялося: писалися та збиралися книжки, коментувалися канони, творилися поезія та живопис.

Книжки з імператорської бібліотеки імператорів Вей зберігались у бібліотечному відомстві (« Мішу-шен »), у спеціальному павільйоні – Мішуге та трьох інших павільйонах.

Зберігачами рукописних фондів були Чжен Мо (213–250) та Сюнь Сюй (пом. у 289 р.), до посадових обов’язків яких входило також класифікування рукописів та укладання каталогів.

Чжен Мо уклав каталог «Книги внутрішніх [покоїв]» (« Чжуншу »), а Сюнь Сюй – «Новий опис» (« Сінь бу »), де зафіксовано 99 145 цзюанів (звитків) книжок – як бачимо, за досить короткий час знову вдалося зібрати велику книгозбірню.

Саме Сюнь Сюй у своєму каталозі запропонував нову чотиричленну класифікацію книжок, що кардинально відрізнялася від класифікації, уведеної Лю Сінем. З VII ст. вона стала панівною в бібліотечній справі імператорського Китаю на наступне більш ніж тисячоліття.

Ця класифікація складалася із: Цзін (конфуціанські канони); Цзи (філософи; пізні конфуціанці, згаслі філософські школи (напр.: моісти та легісти), військові теоретики та природничі науки); Шу (історики; сюди також зараховували офіційні та неофіційні династійні історії, життєписи, юриспруденцію, генеалогію, бібліографію тощо) та Цзі (вишукана література та поезія (вірші, оди, написи тощо).