Роман Москаль - Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Під час правління другого імператора династії Вей, Мін-ді (205–239, правив у 226–239), класичні книжки знову вирізали на кам’яних стелах та виставили у столичній школі в м. Лоян, але цього разу кожен ієрогліф того чи того канону вирізали трьома почерками – « сяо чжуань » («мала печатка», письмо, що застосовувалось у часи правління династії Цінь (221–207 рр. до Р. Х.)), « чжуань шу » («давня печатка», архаїчний стиль) та « лі шу » (стандартний стиль письма, «ділове письмо») – найпоширеніший каліграфічний стиль того часу.

У III ст. Ван Су (195–256) уклав нові коментарі на «П’ятиканоння», що справили значний вплив на становлення конфуціанства, хоч і не дійшли до нашого часу.

Внаслідок державного перевороту Сима Яня (236–290, на троні – 265–290), наприкінці 265 р. було засновано династію Західна Цзінь (265–316).

Правління Сима Яня позначилося значними соціально-економічними та культурними перетвореннями, що мали на меті відновлення сільського господарства, впорядкування системи оподаткування та створення дієвого адміністративно-бюрократичного апарату. Впродовж 279–280 рр. Західною Цзінь було завойоване і царство У.

Однак незабаром на Цзінь розпочали наступ сюнну під орудою Лю Юаня, який вважав себе нащадком правителя ( шаньюя ) давньої держави сюнну, а у 304 р. проголосив заснування васального від Китаю царства Хань (304–318) та прийняв титул вана.

Лю Юань був високоосвіченою людиною, знавцем конфуціанської та іншої китайської класичної літератури і щиро вірив у своє призначення «відновити велику Хань».

Під цим військовим тиском імператорський двір Цзінь у 317 р. був вимушений залишити столицю Чан’ань та перебратися на південь до м. Цзянькан (біля теперішнього Нанкіна). Так розпочалася епоха Східної Цзінь (317–420).

Тим часом на півночі одне за одним змінювались 16 царств, що визнані традиційною китайською історіографією, хоч насправді їх було більше.

Своєю чергою на півдні влада зустрілася з іншими колосальними викликами. Йдеться, зокрема, про величезну міграцію населення, масштаби якої оцінюють від одного до двох мільйонів осіб. З нею вдалося впоратися завдяки енергійним діям влади (розселення біженців, залучення їх до сільськогосподарського виробництва через освоєння цілинних та малопридатних для обробки земель тощо). Крім того, економічні та політичні інтереси емігрантів зіштовхнулися з інтересами місцевих знатних «сильних будинків».

Час від часу повставали і регіональні військово-політичні провідники, що мали у своєму розпорядженні значні військові сили.

Коротке правління Західної Цзінь у контексті нашої головної теми примітне тим, що, згідно з указом одного з її імператорів, з IV ст. тексти книжок, ділового листування тощо потрібно було писати саме на папері, після чого папір цілком витіснив бамбукові планки та став звичним матеріалом для письма.

На той час технологія виробництва паперу дещо вдосконалилася – для цього почали використовувати головним чином кору тутового дерева, рамі та водорості.

Завдяки знахідкам рукописів у печерах Дуньхуана [1] Дуньхуан – місто-оаза серед пустелі у одноіменному повіті провінції Ганьсу, свого часу важливий пункт на Великому шовковому шляху, де розташований комплекс буддистських печер. У 1900 р. у одній із печер, що була замурованою з XI ст. даоським монахом Ван Юаньлу, було знайдено величезну бібліотеку манускриптів IV–XI стст. з буддистськими, конфуціанськими, даоськими канонами, а також книжками з політики, економіки, географії, медицини, математики тощо. Значну частину манускриптів було вивезено до Франції, Англій, Росії, США. На основі цих текстів розвивається окремий напрям наукових досліджень – дуньхуанезнавство. , найдавніші із яких датуються IV–V ст., вдалося дослідити зразки паперу, на якому ці рукописи написані.

Перші книжки на папері, як і на шовку, були звитками. Таку форму, до речі, мали навіть перші друковані книжки.

Щоб читач міг краще уявити собі те, як зберігалися та читалися канони в той історичний час, зупинімося на цьому, дотичному до нашої основної теми, питанні докладніше.

Кілька аркушів паперу склеювали послідовно один за одним і в такий спосіб отримували довгу паперову стрічку, на якій писали текст. До стрічки кріпили тонку дерев’яну паличку ( чжоу ) покриту лаком, завдовжки яка була дещо більшою, ніж ширина звитка. Вона виступала з двох кінців. Згортали паперову стрічку зліва направо – так отримували звиток ( цзюань ).