Роман Москаль - Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Послідовники «школи текстів старого письма» оголосили тексти «школи текстів нового письма» ненадійними та неповними. Натомість останні оголосили тексти «школи текстів старого письма» сфальсифікованими.

«Школа текстів старого письма» вважала своїм основоположником Чжоу-ґуна (XI ст. до Р. Х.), а Конфуція – його послідовником та більшою мірою, істориком. Зокрема «Шість канонів» у цій школі розглядали як впорядковані Конфуцієм історичні матеріали.

Крім того, при тлумаченні канонів у «школі текстів старого письма» з підвищеною увагою ставилися до тлумачення окремих слів та виразів, а тексти сприймали буквального, застосовували історико-філологічні засоби тлумачення, і навіть робили спроби лексико-граматичного аналізу текстів. Саме в цій школі було створено перші тлумачні словники, що призначалися головним чином для потреб коментування – перш за все це, звісно ж, « Ер’я » («Наближення до класики»), згодом канонізований, та « Шо вень цзе цзи » («Пояснення простих знаків та аналіз складових») Сюй Шеня (бл. 58–147) з 14 частин, що серйозно вплинув на подальший розвиток канонознавства.

Коментаторський напрям «школи текстів старого письма» набув розквіту в епоху Східної Хань (25–220), отримавши назву «ханське вчення». Він справив суттєвий вплив на видатного канонознавця Чжен Сюаня (127–200), який вперше прокоментував тодішню систему канонів як цілісний інтелектуальний комплекс та прагнув у своїх коментарях узгодити тлумачення «школи текстів старого письма» та «школи текстів нового письма».

Видатний вчений Кунь Аньго, який був прямим нащадком Конфуція, пропонував офіційній владі канонізувати тексти «школи текстів старого письма», однак отримав відмову.

Тексти двох шкіл відрізнялися розбивкою на розділи та глави, обсягом і навіть змістом (складалися із різних фрагментів, по-різному інтерпретували історичні події, діяння історичних чи міфічних осіб тощо).

Тож між двома канонознавчими школами впродовж усього періоду Західної Хань тривала гостра ідеологічна боротьба, що під кінець цього історичного періоду набула політичного характеру.

Найгостріші суперечки точилися під час правління західноханського імператора Ай-ді (6 р. до Р. Х. – 1 р. після Р. Х.), першого східноханського імператора Гуан У-ді (25–58) та імператора Чжан-ді (76–89), коли представники «школи текстів старого письма» набули офіційного визнання і їм надавали вищі вчені звання «знавця канонів» – « бо ши ».

Основне суперництво двох шкіл відбувалося по лінії коментаторських традицій літопису « Чунь цю » – « Ґун’ян » з боку «школи текстів нового письма» та « Цзо чжуань » з боку «школи текстів старого письма».

Поділу коментаторських шкіл на «школу текстів старого письма» та «школу текстів нового письма» передувало більш давнє розмежування коментаторських напрямів за місцем їхнього започаткування. Коментаторські школи, що зародились у царстві Лу та пов’язувались з іменем видатного конфуціанського Вчителя Мен-цзи (бл. 372–289 рр. до Р. Х.), та коментаторські школи, що зародились у царстві Ці, що пов’язувались з іменем іншого видатного конфуціанського Вчителя – Сунь-цзи (бл. 313 – бл. 238 рр. до Р. Х.).

Цей поділ коментаторських шкіл не цілком збігався з поділом на «школу текстів старого письма» та «школу текстів нового письма» – всі «школи текстів старого письма» виводили своє походження з рідного для Конфуція царства Лу, однак серед «шкіл текстів нового письма», більшість з яких вели своє походження із царства Ці, було кілька ліній передачі, що походили також з царства Лу – коментаторська традиція « Ши цзіну » (« Лу ши »); старша « Дай » та молодша « Дай » школи коментування « Лі цзи »; школа коментування « Ґулян » на « Чунь цю ».

Приблизно ще через сто років після У-ді (156–86/87 рр. до Р. Х.), у 26 р. до Р. Х., під час правління імператора Чен-ді, знову було видано указ про розшук втрачених книжок. Цього разу цим мали займатися спеціальні чиновники, до обов’язків яких входило розшукувати тексти по всій країні.

Як наслідок, до імператорської бібліотеки надійшло дуже багато книжок, але вони зберігалися абияк: невпорядковано та несистематизовано, тож користуватися книгозбірнею було дуже важко. Крім того, книжки на бамбукових планках нищилися від часу, шкідників та умов зберігання.

За того ж імператора Чен-ді (на троні: 32–6 рр. до Р. Х.), коли імператорське книгосховище знову поповнилося численними виданнями, зібраними по всій імперії, канонознавець Лю Сян (79–6 рр. до Р. Х.), який служив при дворі трьох ханських правителів, військовий теоретик Жень Хун та медик Лі Чжу-го провели величезну роботу з відновлення та впорядкування цих книжкових багатств.