Роман Москаль - Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

В указі також йшлося про відродження «давнього знання». Для цього при дворі було зібрано групу вчених, яким доручено подати зразки «відновлених» класичних книжок.

Знання напам’ять «П’яти канонів» давало змогу отримати почесне звання «знавця канонів» (« бо ши »), що суттєво підвищувало соціальний статус та можливості такої людини.

Водночас, як уже згадувалося, в епоху Хань започатковано коментаторські традиції до кожного з канонів.

Вивчення канонів відбувалося переважно в межах певних шкіл, що мали неперервні «лінії» передачі вчення від вчителя до учня. У таких школах наставники зазвичай передавали знання не безпосередньо, а через учнів-викладачів, які самі набували знань у вчителів-наставників.

Крім того, специфікою освіти того часу було вивчення не системи «П’яти канонів», а кожного канону окремо. До того ж у процесі вивчення різноманітні пункти канонічного вчення викладалися несистемно та невпорядковано.

У « Тай сюе » для вивчення всього «П’ятиканоння» відводилося вісім років (хоч зазвичай студенти вивчали один-два канони) та існувало стільки «кафедр» для кожного із канонів, скільки на той час існувало різних шкіл тлумачень того чи того канону.

Скажімо, станом на I ст. існували 15 шкіл тлумачення «П’ятиканоння»: три – коментування на « Ши цзін » (князівств Лу, Ці та Янь), три – коментування « Шу цзіну » – Оуян, старша Сяо-хоу та молодша Сяо-хоу, дві – коментування на « Лі цзи » – старша «Дай» та молодша «Дай», чотири – коментування « І цзіну » – Ши, Мен, Лянцю, Цзін та три – коментарів на « Чунь цю » – Янь, Ґулян та ще одна Янь.

Традиція «збиральницької діяльності», а також визнання конфуціанства як державної ідеології під час правління У-ді відіграли важливу роль для утвердження конфуціанського вчення в суспільстві та визнання за канонознавством (« цзін-сюе ») провідної ролі серед суспільно значущих дисциплін. Хоч традиція вважає засновниками « цзін-сюе » учня Конфуція Цзи-Ся (V ст. до Р. Х.) та Сюнь-цзи (бл. 313 – бл. 238 рр. до Р. Х.).

Інші літературні пам’ятки та офіційні тексти за формою та змістом почали звірятися на відповідність «П’яти канонам».

Завдяки цій роботі багато книжок вдалося відновити та водночас багато з них тоді були свідомо чи мимоволі сфальсифіковані. Однак робота з відновлення справжнього змісту давніх китайських трактатів з того часу не припинялася і не припиняється досі, а нею займалося багато видатних китайських вчених.

На основі усно переданих текстів, що були записані в II ст. до Р. Х. уведеним при Цінь «уставним письмом» (« лі шу »), сформувала своє вчення офіційно визнана «школа текстів нового письма» (« цзінь вень цзі сюе »). Ця школа приписувала авторство «Шести канонів» Конфуцієві.

Особливе значення для цього інтелектуального напрямку набув текст « Ґун’ян чжуань » – тлумачення Ґун’яна (V ст. до Р. Х.) на « Чунь цю », в якому акцентувалося на прихованих алегоричних смислах тексту канону. Крім того, «школа текстів нового письма» широко використовувала «вторинні книги» (« вей шу ») – тексти, пристосовані для ворожіння за канонами.

Наприклад, школа вивчення « Ши цзіну » на території князівства Ці на основі « Чунь цю » розробила систему ворожіння, що застосовувалась для вдосконалення правління.

Цим же прославився перед імператором У-ді згаданий вище видатний конфуціанець тієї епохи – Дун Чжуншу, який, як вважають, вмів знайти в « Чунь цю » передбачення про події майбутнього, пояснити те, що відбулося в минулому чи відбувається в теперішньому.

Згаданим вище указом У-ді 136 р. до Р. Х. було затверджено тексти «П’яти канонів» саме в редакції «школи текстів нового письма».

У I ст. до Р. Х. виникла також «школа текстів старого письма» (« гу вень цзін сюе »), вчення якої ґрунтувалось на текстах, записаних «дореформеним письмом» (« да чжуань »).

За легендою, вона утворилась на основі корпусу збережених текстів (« Шу цзін », « Лі цзи », « Лунь юй », « Сяо цзін »), що нібито були виявлені потомком Конфуція Кун Аньго (бл. 156 – бл. 74 рр. до Р. Х.) в стіні під час перебудови будинку Конфуція. За іншою версією – ці тексти знайшов правитель повіту Лу Гунь-ван.

Головну увагу ця школа приділяла тлумаченню « Гувень Шан шу » («Книга переказів старого письма»), тобто « Шу цзіну », « Чжоу гуані » («Ч жоу лі ») та « Цзо чжу ані» («Коментар Цзо [Цюміна]» на « Чунь цю »), текстові « Лунь юю » та коментареві « Мао » на « Ши цзін ».