Роман Москаль - Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Статусу канону у філософській традиції Китаю набули далеко не всі важливі тексти – лише ті, що справили найсильніший вплив на китайську культуру загалом. До речі, на час своєї появи, ці тексти позначалися одним знаком, напр.: « Ши » – « Ши цзін », « Шу » – « Шу цзін », « І » – « І цзін ».

Слід зазначити, що в епоху Західного Чжоу вже сформувалася та система текстів, що в пізнішій китайській традиції отримала назву «Шести Канонів» – « Ши цзін » («Книга пісень»), « Шу цзін » («Книга історії»), « І цзін » («Книга Змін»), « Лі цзін » («Канон Благопристойності»), « Чунь цю » («Весни та Осені») та « Юе цзін » («Канон Музики»).

На жаль, останній не зберігся до нашого часу. Припускають навіть, що до цього переліку він входив номінально, як додаток до « Ши цзіну », або був втрачений під час знищення конфуціанських книжок за наказом Цінь Ши-хуанді в 213 р. до Р. Х. Можливо, деякі частини цього канону увійшли як окрема глава « Юе цзи » («Записи про музику») до канону « Лі цзи ».

Джерела, доступні сучасним дослідникам, свідчать, що в період Східного Чжоу (770–221 рр. до Р. Х.) документальні записи та книжки посіли важливе місце в житті давньокитайського суспільства, суттєво потіснивши такий спосіб передавання знань, як усний переказ. Є також відомості, що вже тоді така важлива суспільна функція, як підтримання культурних традицій від покоління до покоління, здійснювалася в певних випадках саме за допомогою книжної освіти.

У епоху «Війн царств» на території тодішнього Китаю існувало близько 20 великих незалежних царств, очолюваних царями-ванами, з яких поступово виділилися сім царств-гегемонів: Вей (403–225 рр. до Р. Х.), Хань (403–225 рр. до Р. Х.), Ці (XI ст. – 379 р. до Р. Х.), Янь (XI ст. – 222 р. до Р. Х.), Чжао (403–222 рр. до Р. Х.), Цінь (VIII ст. – 221 р. до Р. Х.) та Чу (XI ст. – 223 р. до Р. Х.).

Тодішні книжки писалися на бамбукових планках та дерев’яних пластинах. Сучасні наукові дані свідчать про те, що бамбукові планки були звичним матеріалом для письма вже з XI–VIII стст. до Р. Х. Водночас достеменно невідомо, коли виник цей спосіб. Деякі вчені вважають, що в період династії Шан (XIV–XIII ст. до Р. Х.) такі книжки вже існували, в період «Весен та осеней» (770–475 рр. до Р. Х.) – набули значного поширення, а після вдосконалення технології виготовлення паперу в IV ст. зникли взагалі.

Як припускають сучасні дослідники, вже на початку Західного Чжоу існували культові тексти та тексти юридичного характеру, написані на бамбукових планках.

Крім того, вважається, що саме в цю епоху сформувалися шість основних філософських шкіл та їх базові тексти: конфуціанська, даоська, легістська (законників), Вчителя Мо (моісти), Школа інь-ян та школа імен, хоч наведена класифікація відома лише з I ст.

У період найбільшого поширення книжок на бамбукових планках, тобто в V ст. до Р. Х. – IV ст. після Р. Х., було започатковано також написання книжок на білій шовковій тканині. Вони почали з’являтися в останні роки періоду « Чунь цю », а певне поширення отримали під час «Війни царств».

Причиною, через яку стримувалося поширення книжок на шовку, була висока вартість цього матеріалу – їх могли дозволити собі лише правителі, високопоставлені чиновники та дуже заможні люди.

Спочатку книжки писали на звичайній шовковій тканині, з якої шили одяг. Однак з часом винайшли спеціальний сорт шовку, призначений саме для письма, – на білому тлі вже були виткані червоні або чорні вертикальні лінії.

Довжина шовку залежала від обсягу написаної на ньому книжки, також вони не мали визначеної форми: зазвичай куски шовку складали, а іноді згортали у звиток. Кусок шовку у вигляді звитка (« цзюань »), можливо, відповідав одній главі твору (« пянь »), що був записаний на бамбукових планках чи був завершеним твором. Тому з часом звиток став одиницею виміру обсягу тексту, а також одиницею підрахунку кількості книжок.

Вже в давні часи давньокитайська освіченість нерозривно пов’язувалася з мистецтвом читання та розуміння книжок. Навіть більше: начитаність зазвичай була синонімом освіченості та компетентності.

Схоже, писемність та грамотність певною мірою були поширені в народі вже в ті часи, адже з « Чжоу лі » довідуємося, що чжоуські правителі вивішували свої офіційні повчання на загальний огляд – якби ці тексти ніхто не міг прочитати, то такі дії не мали б практичного сенсу.

Під час розквіту «ста шкіл» були створені перші авторські тексти: « Лунь юй » («Обмірковані висловлювання») – записані та оброблені учнями висловлювання Конфуція (551–479 рр. до Р. Х.), « Дао де цзін » («Книга про Шлях і Благодать») Лао-цзи (VII–VI ст. до Р. Х.), « Чжуан-цзи » (IV–III ст. до Р. Х.), « Ле-цзи », « Мо-цзи », « Сунь-цзи », « Шань хай цзи » та інші.