Роман Москаль - Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Епоха Хань, що включає в себе три історичні періоди: Рання/ Західна Хань (206 р. до Р. Х. – 8), династія Сінь (9–25) та Пізня/ Східна Хань (25–220), відіграла величезну роль у історії країни.

Тоді Китай став світовою державою; розширив свою територію майже до сучасних розмірів; було сформульовано ідеологічний комплекс на основі конфуціанського вчення, що став ідеологічною основою китайської державності впродовж всього його імперського періоду; закладено основи бюрократичної системи, яка в подальшому стала ефективним засобом управління імперією; у сфері науки та культури також вдалося досягнути видатних результатів.

Під час правління династії Хань відбувся синтез китайської культури та остаточно утверджується імперська китайська державність, а інтелектуальне життя стає багатим та насиченим. Управлінський клас – ши перетворився на головного носія освіченості та зберігача національної мудрості і духовних цінностей.

В епоху Хань конфуціанство у тлумаченні Дун Чжун-шу (179–104 рр. до Р. Х.) стало панівним вченням імперії, водночас розпочалося активне коментування конфуціанських канонів, що отримало назву канонознавства (« цзін-сюе »). Власне, саме поняття канону як позначення найважливіших та найавторитетніших текстів також з’явилося в цю історичну епоху.

За допомогою коментування було зроблено спробу об’єднати різнорідні доконфуціанські та конфуціанські канони в цілісну ідеологічну систему.

Водночас, як не дивно, заборону на вивчення класичних книжок нові правителі скасували не відразу, а лише в 191 р. до Р. Х. – за імператора Сяо-хуея.

Через дуже обмежене поширення книжок та їх високу вартість на початку епохи Хань виникла традиція вирізати канони та інші важливі тексти на кам’яних стелах. Вона збереглася до часів правління династії Цін (1644–1911), хоч після винайдення технології ксилографічного друку мала лише символічне значення.

Після винайдення паперу в I ст. та поступового вдосконалення складу паперової маси кам’яні стели стали джерелом зняття копій текстів канонів – аркуші паперу попередньо змочували водою, після чого накладали на кам’яну стелу і злегка постукували дерев’яним молотком – папір заходив у заглиблення ієрогліфів на поверхні стел. Після цього папір покривали тушшю. Так створювалася копія, на якій текст канону (чи іншого трактату) відтворювався білими ієрогліфами на чорному тлі.

Найвищим розквітом Ранньої Хань був період правління сьомого імператора – У-ді (156–86/87 рр. до Р. Х.; на троні – 140/141–86/87 рр. до Р. Х.), коли було здійснено грандіозні адміністративні та ідеологічні перетворення, закладено основи освітньої державної системи, через яку з того часу (спочатку частково і час від часу, а з VI ст. – більш системно) рекрутувалася частина чиновників.

Так, у 124 р. до Р. Х. за ініціативою імператора засновано Велике училище « Тай сюе », розраховане на майже 1000 студентів. Відтоді цей навчальний заклад у різних організаційних формах та під різними назвами (найчастіше – « Го сюе» , Державне училище) стало основною структурою з підготовки чиновницьких кадрів, а також – школи у провінціях, де викладалися класичні книжки.

Вже з епохи Рання Хань почала свій розвиток важлива для історії китайської книжки та канонознавства, зокрема, сфера інтелектуально-духовної активності – «збиральницька діяльність». Йдеться про відновлення книжкових багатств, що суттєво постраждали в епохи «Війн царств» та Цінь (221–207 рр. до Р. Х.).

У межах цієї діяльності розпочалася робота з розшуку вцілілих та відновлення давніх книжок з пам’яті читців текстів.

Особливо прославилися своєю любов’ю до давньої мудрості хуайнанський правитель-ван Лю Ань (179–122 рр. до Р. Х.), при дворі якого було укладено важливу працю для періоду Ранньої Хань «[Трактат] вчителів з Хуайнані» (« Хуайнань-цзи »), та хецзянський Сянь-ван Де (пом. 137 р. до Р. Х.), у книжковому зібранні якого було багато книжок з часів до епохи Цінь.

Крім того, для утвердження імперської ідеології указом імператора У-ді від 136 р. до Р. Х. було затверджене «П’ятиканоння» («Шестиканоння» без « Юе цзіну ») – перше нормативне зібрання канонів, що було визнане основою офіційної ідеології та системи освіти. До його складу увійшли: «Канон [історичних, документальних] писань» (« Шу цзін »), «Книга пісень» (« Ши цзін »), «Канон змін» (« І цзін »), « Чунь цю » («Весни та осені») та «Книга обрядів» (« Лі цзи »), конфуціонізовані, однак за часом створення – доконфуціанські тексти.