Юрій Фігурний - Історичні витоки українського лицарства

О.Рігельман (1994) подавав опис давнього звичаю влаштовування кошовим бенкетувань на честь січового товариства. Ймовірно, що вони мали символізувати і освячувати єдність козацької старшини й простих козаків та набували ознак відгомону сакрально-ритуального архаїчного індоєвропейського зв'язку між битвою і бенкетом.

Славнозвісний історик Запорожжя Дмитро Яворннцький, систематизуючи історію запорозького козацтва, досліджував також козацьку культуру, особливо звертаючи увагу на такі її архаїчні елементи, як культи коня, шаблі. Д.Яворницький (1990) писав, що для запорожця кінь у повному значенні слова виступав його «другим я», зі смисловими епітетами вірного друга, милого брата, не безмовної тварини, а розумної істоти, в усьому рівної людині. Що ж стосується шаблі, то Д.Яворницький зазначав, що вона вважалася настільки необхідною зброєю для козака, що в козацьких піснях завжди називається «шаблею-сестрицею, ненькою-рідненькою, дружиною-панночкою».

Отже, над дослідженням надзвичайно ємкої теми індоєвропейської військової культури взагалі та її архаїчних елементів у козацькому культурному комплексі зокрема працювало чимало вітчизняних і зарубіжних вчених, але проблема, на жаль, ще залишається далекою від остаточного вирішення. Хоча кожна наукова розробка, яка з'являється в цій галузі, наближає її розв'язання, але бракує узагальнюючих досліджень витоків традиційної козацької культури на тлі культурних традицій сусідніх народів. Автор також не претендує на всеосяжне висвітлення глибинних витоків козацтва. У праці аналізується походження та семантика лише окремих архаїчних індоєвропейських елементів у культурному комплексі українського козацтва, що може стати складовою для майбутніх узагальнюючих досліджень.

У культурному комплексі українських козаків вишкіл молодих воїнів був одним із базових архаїчних елементів. Для простеження витоків цієї військово-виховної традиції слід звернутися до часів формування праіндоєвропейської культури.

На межі першої-другої чверті II тис. до н. е. розпочинається інтенсивна експансія індоарійських племен на величезних просторах Євразії, й десь у середині II тис. до н. е. їм вдалося досягти і завоювати територію сучасного Ірану та півострів Індостан. Війна була не тільки засобом існування аріїв, але і їхньою релігією, набуваючи у їхній уяві священного значення. Відповідно до вірувань аріїв, їхніх ворогів знищує безпосередньо бог війни Індра!

Такий спосіб життя вимагав високонавчених, сміливих, мужніх воїнів, а також створення суспільного механізму виховання таких воїнів. А якщо врахувати те, що на війні як на війні: загибель, поранення, каліцтво воїнів, — то виникала нагальна потреба у постійній підготовці молодого поповнення і запровадження навчальних військових спілок молоді.

Подібні об'єднання молодих воїнів беруть свій початок у первіснообщинному ладі, коли група юнаків, які готувалися стати захисниками племені через обряд посвячення у дорослі воїни — ініціацію, жила спільно, віддаючи весь свій час тренуванням. Вони навчалися швидко бігати, прицільно влучати з лука і володіти іншою зброєю, займалися різними фізичними вправами, вивчаючи поза тим міфи й перекази про подвиги предків і легендарних героїв, які повинні були зміцнювати дух юнаків. Згодом ці групи трансформувалися у чоловічі союзи, добре відомі в історії та етнографії Середньої Азії.

Підготовка молодих воїнів була різнобічною, хоча акцент робився насамперед на військовому мистецтві. Так, в одному з переказів про легендарного героя-воїна Стародавньої Греції Геракла розповідається, що його вітчим Амфітріон максимально піклувався про виховання молодого Геракла, навчаючи його читати, писати, співати та грати на кіфарі. Проте у цих науках і музиці юнак не досяг таких успіхів, як у боротьбі, стрільбі з лука й умінні володіти зброєю. А в іншій давньогрецькій легенді йдеться про виховання молодого Ахілла — майбутнього героя Троянської війни. Так, батько юнака Пелей віддав його на виховання своєму другові, кентавру Хірону. Останній годував юнака мозком ведмедів і печінкою левів. Завдяки Хірону Ахілл виріс могутнім воїном, якому не було достойного супротивника в умінні володіти зброєю. Крім того, мудрий кентавр навчив Ахілла грі на кіфарі й співу.