Юрій Фігурний - Історичні витоки українського лицарства

Після важких, виснажливих, а часом і небезпечних тренувань урешті-решт надходив святковий і відповідальний час — час посвячення юнака у воїни. У Стародавній Індії, за законами Ману, кожен член варни воїнів-кшатріїв мав пройти обряд ініціації, атрибутами якої були священний шнур і пояс. Для кшатріїв він відбувався після досягнення одинадцяти років. Стародавні індоіранці три тисячі років тому посвячували юнака у воїни, оперізуючи його поясом зі зброєю. Це був переломний момент у житті молодого хлопця, який символізував перехід юнака до категорії дорослих чоловіків-воїнів, що розцінювалось як його друге народження.

Нартський епос осетинів — нащадків аланів і скіфів — свідчить, що навчання та посвячення у воїни молодих нартів відбувалося у чоловічих військових союзах, які складалися з професіональних воїнів. Початок ініціації збігався із святом на честь покровителя воїнів та вовків Стира Тутира, що його зазвичай вшановували у жовтні-листопаді. Юнакам перед посвяченням необхідно було жити вовчим життям, здобуваючи собі їжу та здобич у військових походах. Задля перетворення у справжнього воїна, молодий нарт мав узяти участь у коротких та довгих військових походах (балдах). Ось опис одного з таких походів у героїчному нартському епосі:

За ним пустились толпы молодежи: «С тобой в бой пойти хотим мы тоже, Возьми и нас, чтоб мы могли сражаться И в битвах грозньїм духом закаляться». Батрадз сказал им, взяв с собой в дорогу: «Вы будете в сраженье мне подмогой».

Нартський епос осетинського народу, як далекий відгомін вірувань та обрядів, що в сиву давнину були поширені у народів індоєвропейської мовної сім'ї, дає нам можливість певною мірою реконструювати головні засади підготовки і військового навчання молоді.

Військове навчання молоді, підготовка майбутніх воїнів-лицарів були спільною характерною рисою для всіх лицарських утворень Європи — від германських військових загонів (комітатів) і до українського козацтва. Витоки цього містяться у стародавній загальноєвропейській традиції посвячення юнаків у первісних чоловічих військових громадах.

Скажімо, германці у І ст. н. е. посвячували юнаків у воїни лише після певної їх підготовки у чоловічих військових громадах. Тацит, описуючи життя та побут стародавніх германців, зауважує: «Вид глядовищ у них єдиний і на будь-якому зібранні один і той же: голі юнаки, для яких це не більш як забава, бігають і плигають серед закопаних в землі мечів і смертоносних фрамей (списів). Тренування виробило в них спритність, спритність — безпосередність, але досягають вони її не заради поживи і не за гроші: нагорода за легкість їх танцю, якою б вона сміливою і небезпечною не була, — задоволення глядачів». Ось тому юнак завжди був готовий до будь-яких випробувань, сміливо дивився в обличчя небезпеці і смерті. При тому мусив не здригнутися, не злякатися, оскільки найбільш суворо германці карали зрадників і перебіжчиків, вішаючи їх на деревах. Боягузів і тих, хто схибив під час бою, а також тих, хто збезчестив своє тіло, — топили у багні і в болоті, закидаючи зверху ще й хмизом.

Отримання зброї, посвячення в сан дорослого воїна було актом визнання молодого юнака повноправним членом суспільства, котре наділяло його як великими правами, так і великими обов'язками. Ось чому, згідно з Тацитом, ніхто не осмілювався носити зброю до тих пір, доки не буде визнаний громадою гідним цього. І, властиво, після апробації, на народних зборах, хтось із старійшин або батько чи інші родичі урочисто вручали юнакові щит і фрамею. Це — «їхня тога, це перша юнацька нагорода, до того в них бачать частинку сім'ї, після цього — племені».

За Ф.Кардіні, одна із засадничих підвалин чоловічого військового союзу — участь у ньому юнаків, саме тих, кого включають до категорії, визначеної латинським терміном juvenes. Це слово констатує не стільки віковий стан, скільки перше цвітіння всіх життєвих сил. Характерно, що тут ідеться саме про військову громаду. Ось тому juvenes — це воїни, які витримали ініціаційне випробування, які тільки-но узяли до рук зброю.

Разом із розвитком середньовічного лицарства змінювалась та ускладнювалась система навчання молодих воїнів. З часом варварські дружини (комітати) стародавніх германців трансформувалися в найдавніші ранньолицарські ватаги. Цей процес відбувається в епоху розкладу і руйнації Римської імперії. А вже на залишках Західної Римської імперії утворилась ціла низка варварських держав. У одній з них, а саме у франків, у VIII ст. формується лицарство як військовий і землевласницький стан.