Ґеорґ Зимель - Філософія грошей

Релятивістичний погляд неодноразово сприймали як применшення вартості, достовірності й значливості речей, причому не звертається увага на те, що лише наївне дотримання якогось абсолютного, яке і поставлено сáме під питання, могло вказати це місце релятивному. В дійсності справи стоять радше навпаки: через продовжене у нескінченне розчинення у взаємодіях будь-якого непорушного для-себе-буття ми взагалі тільки й наближаємося до тієї функціональної єдності всіх елементів світу, в якій значливість кожного елемента осяює промінням кожен інший. Тому релятивізм ближчий навіть до своєї крайньої протилежності, до спінозизму з його всеохопною substantia sive Deus [11] Субстанція, або Бог (лат.). , ніж це можна було б припустити. Це абсолютне, що не має жодного іншого змісту, крім загального поняття буття взагалі, отже, включає в свою єдність все, що взагалі є. Одиничні речі, звісно, більше не можуть мати жодного буття для себе, якщо все буття згідно зі своєю реальністю так само вже уніфіковано в тій божественній субстанції, як воно утворює єдність згідно зі своїм абстрактним поняттям, а саме як суще взагалі. Всі сингулярні сталості й субстанціальності, всі абсолютності другого порядку тепер настільки повно розчинилися в тій субстанції, що можна прямо сказати: в такому монізмі, як спінозівський, цілком усі змісти картини світу перетворилися на відносності. Всеохопна субстанція, абсолютне, що єдино лише зосталося, тепер може залишатися поза увагою, змістовно не змінюючи дійсностей, – експропріаторку експропріюють, як Маркс описав формально такий самий процес, – і фактично зостається релятивістична розчиненість речей у відношеннях і процесах. Зумовленість речей, яку конституює релятивізм як їхню сутність, лише для поверхового погляду або при не достатньо радикальному продумуванні релятивізму може здаватися такою, що вилучає думку про нескінченності. Радше слушним є протилежне. Бо конкретна нескінченність видається мені мислимою тільки двома шляхами. По-перше, як висхідний або східний ряд, в якому кожен член залежить від іншого і робить залежним від себе третього: це, мабуть, відбувається стосовно до просторового розташування, до каузальної передачі енергії, до часової послідовності, до логічного виведення. Те, що розширює цю форму ряду, пропонує нам, по-друге, взаємодія в стисненій формі, що повертається до себе. Якщо певна дія, яку справляє один елемент на іншого, стає для останнього причиною, відбиваючись на тому першому якоюсь дією, яка, проте, віддана так, що зі свого боку знову перетворюється на причину певної зворотної дії, і гра розпочинається наново: то цим дана схема дійсної нескінченності активності. Тут наявна іманентна безмежність, порівнювана з безмежністю кола; бо і вона виникає лишень у повній взаємності, з якою кожен його відрізок визначає кожному іншому його місце – на відміну від інших ліній, що повертаються до себе, кожна точка яких не зазнає такої самої взаємодіючої визначеності від усіх іманентних сторін. Там, де нескінченність упроваджується в субстанцію або постає у вигляді міри абсолютного, вона залишається все ще надзвичайно скінченною. Якраз тільки зумовленість будь-якого змісту буття [Dasein] іншим змістом, який так само зумовлений – нехай якимось третім, в якому повторюється те саме, нехай тим першим, з яким він переплітається у взаємодії – скасовує скінченність буття.

Тож, цього, можливо, достатньо у вигляді вказівки на ту філософську позицію, в якій багатоманітність речей може набувати певної остаточної єдності розгляду, і ця остання впорядковує в найширший взаємозв’язок вище дане тлумачення господарської вартості. Через те, що основна риса всякого пізнаваного існування, залежність-одного-від-іншого і взаємодія всього існуючого, приймає в себе економічну вартість і надає її матерії цього життєвого принципу, тільки тепер стає зрозумілою внутрішня сутність грошей . Адже в них знайшла своє найчистіше вираження і апогей вартість речей, зрозуміла як їхня господарська взаємодія.

Хоч би яким було – в жодному разі не безсумнівно встановлене – історичне походження грошей, у кожному разі з самого початку певно те, що вони не могли раптово увійти в господарство як готовий елемент, що репрезентує їх чисте поняття, а розвивалися лише із наперед існуючих вартостей, і то таким чином, що грошова якість, властива якою-небудь мірою кожному взагалі обмінному об’єктові, в більшій мірі виявилася в певному одиничному об’єкті, і він виконував функцію грошей спочатку так би мовити ще в особистому союзі зі своїм попереднім значенням вартості. Чи розірвали або чи можуть розірвати гроші повністю цей генетичний зв’язок із вартістю, яка не є грішми, ми маємо дослідити в наступній главі. В кожному разі нескінченні помилки спричинювало те, що сутність і значення грошей поняттєво не були відокремлені від визначеностей тих вартостей, в яких вони сформувалися як підвищення їхньої якості. Проте спершу ми розглянемо гроші тут без уваги до того матеріалу, що є їхнім субстанційним носієм; адже певні властивості, які за його допомогою приєдналися до них, залучають гроші в ту сферу благ, якій вони проти поставлені як гроші. Вже на перший погляд гроші утворюють ніби якусь сторону, а сукупність оплачених ними благ – іншу сторону, тож якщо йдеться про їхню чисту сутність, їх дійсно треба розглядати суто як гроші та відокремлювати від усіх другорядних для них визначень, які знов-таки злагоджують їх із цією стороною, що протистоїть їм.