Ґеорґ Зимель - Філософія грошей

У цьому сенсі знаходять визначення грошей як «абстрактної майнової вартості» [Vermögenswert]; як зримий предмет вони є тілом, в яке вбралася господарська вартість, абстрагована від самих вартісних предметів; воно порівнюване зі звуком слова, який хоча і є акустично-фізіологічною подією, але все своє значення для нас має лиш у внутрішньому уявленні, яке він підтримує або символізує. Якщо ж господарська вартість об’єктів полягає у взаємному відношенні, в яке вони (як обмінні) вступають, то гроші, отже, являють собою досягнуте самостійності вираження цього відношення; вони суть репрезентація абстрактної майнової вартості, бо із господарського відношення, тобто із взаємозамінності предметів, диференціюється факт цього відношення і на відміну від тих предметів набуває поняттєвого – та зі свого боку пов’язаного зі зримим символом – існування. Це становить особливе здійснення того, що спільне для предметів як господарських предметів – у дусі схоластики його можна було б позначити і як universalia ante rem, і як in re, і як post rem [12] Загальні поняття перед річчю, в речі, після речі (лат.). , – а тому загальна потреба людського життя не виявляє себе так повно в жодному зовнішньому символі, як у постійній потребі грошей, що гнітить більшість людей. Грошова ціна [Geldpreis] певного товару означає міру взаємозамінності, яка існує між ним і сукупністю решти товарів. Якщо гроші сприймають у тому чистому сенсі, який не залежить від всіх наслідків їхньої конкретної репрезентації, то зміна грошової ціни означає, що змінюється відношення обміну між одиничним товаром і сукупністю решти товарів. Якщо величина товару А підвищує свою ціну з однієї марки до двох, тоді як усі інші товари B C D E зберігають свою ціну, то це означає зрушення відношення між А і B C D E , зрушення, яке можна було б висловити і так, що ці останні впали в ціні, тоді як А зберегло свою ціну. Лише більша простота вислову спонукає віддавати перевагу першому способу уявлення, саме так, як при зміні розташування певного тіла щодо картини його середовища ми кажемо, воно рухалося, наприклад, зі сходу на захід, тимчасом як фактичне явище так само правильно можна описати як рух всього середовища (включно зі спостерігачем) із заходу на схід, при спокої того тіла. Так само, як становище тіла притаманне йому не як його окрема визначеність для себе, а лише як відношення до інших становищ, тож при будь-якій зміні того становища і ці останні, і саме те перше можуть бути позначені як діяльний або як пасивний суб’єкт – так і будь-яку зміну вартості А в рамцях господарського космосу, оскільки сама її вартість полягає лиш у відношенні до останнього, з таким самим правом і тільки більш незручно можна позначити як зміну B C D E . Ця релятивність, як вона стає безпосередньо практичною в натуральному обміні, тепер кристалізується у виразистість вартості в грошах. В який спосіб це може відбуватися – це складає предмет пізнішого дослідження. Положення: А вартує однієї марки, геть вихолостило з А все те, що не господарське, тобто не становить відношення обміну до B C D E ; ця марка, розглянута як вартість, є відокремленою від свого носія функцією А в його відношенні до решти об’єктів господарської сфери. Все, чим могло бути А самим по собі і для себе, виступаючи із цього простого відношення, тут цілком байдуже; кожне А1 або А2 , яке якісно відрізняється від першого, дорівнює йому, оскільки воно так само коштує одну марку, позаяк, або точніше: через те, що воно має таке саме відношення кількісно визначеного обміну до B C D E . Гроші є «чинне» [das Geltende] безумовно, а господарська ціна [Gelten] означає, що щось коштує [gelten], тобто обмінне на щось інше. Всі інші речі мають певний зміст і тому коштують [чогось]; гроші, навпаки, мають свій зміст від того, що вони чинні [gilt], вони постають застиглою в субстанції чинністю [Gelten], чинністю речей без самих речей. Будучи в такий спосіб субліматом відносності речей, самі гроші, здається, уникають її – так само, як норми дійсності не підлягають тій самій відносності, яка панує над дійсністю, і то не попри, а саме через те, що їхні змісти є такими відношеннями між речами, які зросли до самостійної життєвості, значення і непохитності. Все буття закономірне, проте саме тому закони, яким воно підлягає, самі знову не закономірні: ми рухалися б у колі, якби допустили такий природний закон змісту, що мусять бути закони природи – причому, звісно, я залишаю відкритим питання, чи все ж не легітимне це коло через те, що воно належить до фундаментальних порухів думки, які повертаються до самих себе або спрямовані на якусь кінцеву мету, що міститься в нескінченному. В такий спосіб норми – їх можна назвати разом із Платоном і Шопенгавером ідеями, зі стоїками logoi [13] Тобто hoi lo555goi sperma555tikoi – сім’я чи паростки розуму (грец.). , із Кантом Apriori, з Геґелем ступенями розвитку розуму – суть ніщо інше, як види і форми самих відносностей, які розвиваються між одиничностями дійсності, формуючи їх. Самі вони відносні не в тому самому сенсі, як підвладні їм одиничності, бо вони є самою їхньою відносністю. На цьому підґрунті стає зрозуміло, що гроші, як абстрактна майнова вартість, виражають ніщо інше, як відносність речей, яка і становить вартість, а проте водночас, мов спокійний полюс, протистоїть вічним рухам, коливанням, зрівноваженням тих речей. Оскільки гроші не виконують останнього, вони діють уже не згідно зі своїм поняттям, а як одиничний об’єкт, що злагоджений з усіма іншими. Тільки зовсім помилково можна було б заперечити проти цього, що в грошовій позиці і вексельній оборудці гроші все ж купуються за гроші, і що вони через це – попри те, що тут вони перебувають у чистоті свого поняття – засвоюють відносність одиничних вартостей, яких вони все ж не мають, а якими вони лише повинні бути. Те, що гроші виражають відношення вартості безпосередньо вартісних речей між собою, звичайно, звільняє їх від цього відношення і включає їх в інший порядок. Утілюючи розглядуване відношення з його практичними наслідками, вони самі дістають певної вартості, з якою вони не лише вступають у мінове відношення до всіх можливих конкретних вартостей, а з якою вони також у рамцях властивого їм порядку, що перебуває потойбіч конкретності, можуть виявляти відношення між своїми величинами. Одна величина представляє себе як теперішня, інша – як обіцяна, одна – як прийнята в одній сфері, інша – в іншій; це є тими модифікаціями, що ведуть до взаємних відношень вартості, зовсім не завдаючи шкоди тому фактові, що об’єкт, в часткові величини якого вони входять, сам являє собою як ціле відношення між об’єктами іншого значення вартості.