Ганс-Ґеорґ Ґадамер - Гельдерлін та майбутнє

У 1943 році випала сота річниця з дня смерти Фрідріха Гельдерліна. З цієї причини Гельдерлін став предметом загальної уваги, як це буває лише з тими, хто дуже глибоко запав у душу народу. Зрештою, це була цікавість особливого роду, вона мала у собі щось від гарячкової оборони. У громадській свідомості ця річниця не була просто нагодою для освіження дещо забутої слави чи підтвердження живого почуття гордости — слава поета, так обожнюваного захопленою молоддю, не подібна до слави когось, хто сто років тому помер, це слава живого, вона ще зовсім юна. Кожен хотів би зробити Гельдерліна лише своїм, шваб — лише для швабів, німець — лише для німців. Але тепер цей поет належить молодій еліті всіх реґіонів як негадано отриманий спадок. На щастя, ми ще не знаємо, що знайдемо у ньому, — тому Гельдерлін як поет є ніби нашим сучасником. Як це нове захоплення вплине на наше ставлення до Шіллера чи навіть Ґете? Образ Гельдерліна, створений минулими поколіннями, уже став неактуальним. Але якою міркою ми повинні міряти того, хто не вкладається ні у яку мірку, коли навіть найвища оцінка не є надмірною? Самого Гельдерліна гризли амбіції стати врівень з великими — Шіллером і Ґете. Сьогодні, сто років після його смерти, ці сміливі амбіції ніби реалізуються. Навіть німецька сцена звертається до цього найбільш несценічного з творців і бачить у ньому нову надію, а спроби інтерпретації таїнства його творчости уже втратили свій лік.

Щоб зрозуміти це, потрібно усвідомити всю історію творчости Гельдерліна та її впливів. У той момент, коли його торкнулося безумство — у сутінках Гельдерлін мав ще жити сорок років, — його творчість ще не сягнула свого зеніту. Дуже мало речей появилося друком, лірика, що була написана у роках перед западанням ночі, частково була зовсім невідома, а частково розпорошена по альманахах і брошурах. Справжня сутність його поезії була забута. Гельдерліна сприймали і приймали рівно тією мірою, якою він укладався в уже засвоєний світ уявлень. У його творчості бачили шляхетну експресію романтичного поетичного духу. Його твори цінували так само, як і твори Новаліса, як свідоцтва рано визрілого таланту, що породжений нашою християнсько-ґерманською вразливістю. Новаторства, неповторности, що знаменували великого поета, якого ми прославляємо тепер у Гельдерліні, сили його мови і структури його світу не зауважувалося і не осмислювалося. При цьому те, що вислизало від розуміння сучасників, можна було легко списати на карб безумству. А отже, постать поета була окреслена не так його лірикою, як повістю про Гіперіона, епосом, присвяченим волі до досконалости, яка не знає меж ні у душевних злетах, ні у розпачі, волі, та зазнає трагічної поразки у боротьбі з нікчемною дійсністю. Звичайно, протягом цілого сторіччя у поета була жменька таємних друзів, до них належав, наприклад, молодий Фрідріх Ніцше. Але громадська думка виявилася глухою. Якщо під кінець XIX сторіччя сума доступних нам творів Гельдерліна дещо і збагатилася завдяки зусиллям філологів, то видання — невдовзі перед першою світовою війною — канону лірики Гельдерліна, здійснене Норбертом фон Геллінґратом на основі рукописів, було рівнозначне відкриттю нового поета. Ця подія збіглася з народженням нового поетичного бачення. Молодий філолог, якому ми завдячуємо великим виданням творів Гельдерліна, походив з оточення Стефана Ґеорґе. Відтоді вплив Гельдерліна на німецьку молодь почав весь час зростати; таким чином через сто років після смерти Гельдерліна він був зарахований до найбільших з великих. Нове видання його творів почало виходити у 1943 році.

Те, що сталось, є єдиним у своєму роді феноменом у новітній історії думки — історією творчости, яка пробуджується до життя після столітнього сну. У цьому не було нічого незвичайного, якщо мова йшла про епоху, що мала бідну традицію — історія стародавньої літератури знає такі приклади, — але це сталося у той час, коли через загальну схильність до історизму всі просто кохалися у збереженні та передачі. Тому ми повинні запам’ятати, що не історія володарює над сном та пробудженням духу. А те, що сталося з творчістю Гельдерліна, було справжнім пробудженням. Воно не є ні вибриком літераторів, ні знахідкою філологів чи модою (яка нікого не щадить, у тому числі й творчости Гельдерліна), чи порожнечі, яка йде разом з освітою, — воно є фактом, причому вражаючим, бо великі поети нашого часу, Ґеорґе і Рільке (не кажучи уже про наших менш значних сучасників), налаштовують нас уже на дещо історичний лад, натомість творчість Гельдерліна незбагненним чином є абсолютно сучасною.