Ганс-Ґеорґ Ґадамер - Гельдерлін та майбутнє

І, нарешті, очі самотнього у цій ночі безплідної епохи поета відкриваються до нового «тепер», до сьогодення майбутнього. Той, хто страждав і говорив про себе:

а отже, був приречений на оплакування втраченої величі, стає співцем гимнів, розшифровує знаки, які пророчать майбутнє:

Це закінчення «Патмосу» визначає нове завдання. Те, що ми застали, потрібно проінтерпретувати так, щоб воно стало знаком майбутнього, повною значень книгою. Це завдання і має на увазі поет, коли хоче відтепер оспівувати «ангелів батьківщини». Ці ангели є свідками і посланцями божественного, поет відчуває їх присутність передусім у простому житті природи:

Попри все своє вміння використовувати стихії, людина однак не може їх освоїти — у цьому і полягає їхня божественність, і саме тому стихії, будучи у нас «перед очима», є для нас наукою: серед буденщини заставляють мислити про справи божественні й нагадують про належну вдячність.

Ще більше значення для нас мають красоти рідного пейзажу, потічки, висоти. Біг потоків і силует гір чимось нагадують вирок долі, який падає на наші голови. Він визначає історичний простір нашої екзистенції, але разом із тим і виходить за межі цього простору, показуючи ще й інші її боки: сенс походження і призначення. Ось Дунай тече, ніби випереджуючи наші спогади про минулу історію; ось Рейн, утамувавши прагнення до країни витоків, «плине тихо по землях німецьких», і собі там знаходячи «скромну долю». «Вони повинні бути судноплавними для мови». Тут ідеться не про туманну символіку, яка напрошується шукаючій та непевній людині, а про справжню відповідність. Моноліт і борозни неба й землі є для нас знаками долі, бо людська історія, історія окремої людини та історія народу не лише підпорядковані таким проораним у природі знакам долі, вони самі є долею, зустріччю людей і богів, частиною божественної історії. Не може бути жодного сумніву, що Гельдерлін приписував таке значення і багатьом великим людям історії Заходу, бачив у них мужів, посланих самою долею, котрі, здійснюючи своє покликання, творять сенс історії, «драбину до неба»:

Тут ми досягаємо останнього доповнюючого рівня інтерпретації ночі. Ніч є не лише добою занепаду, вона є часом переховування і збереження, часом, що вказує на майбутнє, а окрім того — ще й тривкою основою і постійним співіснуванням з формою дня і божественною присутністю.

Інтерпретацію історії у світлі майбутнього поет здійснює, вдавшись до міту про титанів. Цьому міту присвячено багато збережених фраґментарно гимнів; окрім того, він є тлом великих поем пізнього періоду творчости. У грецькій мітології титани є ворогами богів, суперниками Олімпу; у описаній Гесіодом фессалійській битві богів вони були переможені й покарані мороком Тартару: титаном передусім був і Прометей, друг людей, котрий здобув для смертних вогонь і, отже, дав основу їхній владі над природою. Тому будь-яка нова спроба змінити божественний порядок світу, у тому числі й та, джерелом якої є безмірна і блюзнірська воля людей до влади, відтепер є бунтом повергнутих титанів. Так виглядає посполита версія античного міту, який Гельдерлін відродив, скупавши у джерелі своїх переживань.

Чим є для Гельдерліна титанічний елемент? Свідоцтвом про походження, а отже, амбіцією «рівности з богами». Рейн є сином богів, котрий не забуває про своє джерело, він приймає свою скромну долю — повільний плин, що несе благословення через німецькі землі. Протилежністю цьому є титанічний дух — дух, котрий перебрав міру. Бо ж справжня божественність проявляється не у зухвальстві, не тоді, коли титани: