Ганс-Ґеорґ Ґадамер - Гельдерлін та майбутнє

Запитаймо: як це може бути? — Запитання змушує нас до філософських рефлексій. Бо запитуємо: чим для нас є сучасність і чим — Гельдерлін, якщо вони у нашому сприйнятті є одним і тим самим? Якщо визначити сучасність як історичну єдність останніх десятків років і зважити, що власне протягом цього часу відбувався злет Гельдерліна, то можна сподіватись, що перше явище пояснить нам друге. Зокрема — що ми з’ясуємо для себе, чим є для нас наше тепер, узнавши те, чим є для нас Гельдерлін.

Та сучасність знає про себе принаймні одне: що вона є кінцем однієї епохи і — згідно з природою історії — початком другої. Епоху, що надходить, можна визначати по-різному: чи як епоху соціалістичну, чи як епоху влади, що усвідомлює саму себе, як епоху боротьби за панування над світом чи як епоху світових воєн. Так само характерною рисою цієї епохи можна вважати і злам ідеалізму, тобто кінець віри у первинну і самодостатню силу розуму або кінець культури як міщанської форми духу. Принаймні, усвідомлення сучасністю самої себе уже не має того солідного внутрішнього порядку, у якому розуміли самі себе попередні ґенерації. Пропало почуття безпеки, ми стали лицем до лиця з власною долею, стали перед невідомим — причому так само маються справи і там, де нехтується патосом героїзму, ба навіть патосом героїчного ніґілізму.

Відповідаючи на запитання, що у поезії Гельдерліна є близьким цій свідомості, історична рефлексія посилається на подібність усвідомлення часу в нашу епоху і у часи поета. Вона підкреслює, що епоха Гельдерліна теж була періодом зламу, часом зламу старих структур, часом очікування. Французька революція потрясла суспільний лад Европи, вона розпочала сторіччя революцій, яке триває до цього дня. Разом із нею народилося повне надії і згоди усвідомлення того, що відбувається перехід до нової епохи. Здається, своєї повноти це усвідомлення досягло у нашій теперішній свідомості.

Однак такі аналогії, взяті з загального усвідомлення часу, ще не можуть показати з усіх боків те особливе значення, яке має Гельдерлін для нашої епохи. Причому Гельдерлін не розділяє це значення зі своїми великими сучасниками. Власне, у світлі класичної позиції Шіллера й Ґете історія впливу Гельдерліна і знаменує щось подібне до зміщення нашої духовної ґенеалогії. Гельдерлін навіть тепер займає у культурі народу менше місця, ніж класики, але власне тому він і є чимось більшим. Він говорить до нас інакше, якось особливо. Неможливо собі уявити, щоб його творчість ввійшла до скарбниці текстів нашої культури так, як творчість Шіллера чи Ґете. Немає такої життєвої ситуації, яку можна було б поетично проілюструвати чи посвятити твором Гельдерліна. Гельдерлін не зможе нас ні у чому ні утвердити, ні переконати, радше він змушує нас вийти на відкритий простір. У порівнянні з творчою самодостатністю Ґете чи вибуховим життєствердженням Шіллера творчість і природу Гельдерліна характеризує неповторна безпосередність — Гельдерлін безпосередньо приречений зазнати дії сил, які сам і пророкує. Той факт, що любов до батьківщини стала серед цих сил останнім і найвищим поетичним переживанням, ґарантує йому особливий відгук у свідомості покоління, яке у результаті новонабутого досвіду відкинуло старі радісні форми патріотичних почуттів і декларацій.

Безпосередність Гельдерліна — це безпосередній контакт із часом. Йому притаманне постійне усвідомлення історії. Тут мова йде не про історично зумовлену свідомість, яку ми називаємо історичною свідомістю і у якій свідомість того, що ми є спадкоємцями минулого, поєднується із усвідомленням того, що ми самі є лише ланкою безконечного ланцюга історичного розвитку, що ми самі є минущим. У Гельдерліна свідомість історії радше є усвідомленням сьогоднішнього дня і наявних у ньому свідчень майбутнього. Минуле — як час, так і люди, — є для Гельдерліна знаком поставання призначеної нам долі. Ні один із наших поетів не був настільки, як Гельдерлін, заглиблений у теперішність майбутнього. Майбутнє є для нього тепер, воно є тим, що він бачить і про що він віщує своєю поезією.

Тому дуже характерним є те, що поетичним виразом цього усвідомлення історії стає для Гельдерліна ніч. Ніч криє у собі глибоку двозначність. Прихід ночі кладе кінець метушні дня. Темрява відбирає у речей, які нас оточують, їхній звичний порядок і закриває дорогу. Але, закриваючи наявність світу, ніч водночас відкриває відчуття людини на те, що є приховане при світлі й шумі дня: далекі звуки струн, бій дзвонів, дзюркіт джерела, запах квітів у саду — і всім цим зворушує «повну надії людину». Незабутні рядки першої строфи «Хліба і вина» , що описують ніч, яка несе це нове бачення: