Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

© В. Кебуладзе, переклад українською, коментарі, 2020

© О. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017

У цьому томі серії «Бібліотека класичної світової наукової думки» представлено український переклад першої книги «Загальний вступ до чистої феноменології» твору «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії» засновника феноменології Едмунда Гусерля. В нашій серії це вже другий твір Гусерля, адже ми розпочали серію з пізнього твору цього автора «Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки».

Уміщений у цьому томі твір, що увійшов в історію феноменологічного руху під назвою «Ідеї І», дуже важливий для розуміння розвитку феноменологічної філософії, оскільки в ньому Гусерль розробляє класичний варіант трансцендентальної феноменології, який відрізняється від феноменології його раннього твору «Логічні дослідження», водночас розвиваючи її ключові ідеї з позицій трансценденталізму. У цьому дослідженні він формулює і експлікує такі важливі феноменологічні поняття, як природна настанова, феноменологічна редукція, інтенційність тощо.

За життя Едмунд Гусерль не видав продовження цього твору, які вийшли друком уже після смерті автора і стали відомими як «Ідеї ІІ» і «Ідеї ІІІ». Тож можна стверджувати, що в цій книзі міститься перший і чи не найголовніший варіант обґрунтування феноменології як трансцендентальної філософії, що його було опубліковано за життя засновника феноменології.

Дякую Ользі Кочерзі, Олегові Хомі й Ірині Хоменко за допомогу в пошуку якомога простіших розв’язань деяких доволі складних перекладацьких проблем.

Чиста феноменологія, до якої ми шукаємо шлях, чиє своєрідне ставлення до всіх інших наук ми характеризуємо і яку ми воліємо показати як засадничу філософську науку, є істотно новою, віддаленою завдяки власній принциповій своєрідності від природного мислення наукою, яка починає розвиватися лише в наші дні. Вона називає себе наукою про «феномени». До феноменів звертаються також інші, давно відомі науки. Наприклад, психологію визначають як науку про психічні, а природознавство як науку про фізичні «явища» або феномени; так само в історії йдеться про історичні, а в науці про культуру – про культурні феномени; і це стосується також усіх наук про будь-яку реальність. Хоч би як різнився сенс слова «феномен» у цих визначеннях і хоч би які ще значення воно могло мати, зрозуміло, що феноменологія звертається до всіх цих «феноменів» і, відповідно, до всіх цих значень: але в геть іншій настанові, через яку сенс феномена, який постає перед нами в старих добре відомих науках, у певний спосіб модифікується. Лише в такому модифікованому вигляді він входить у феноменологічну сферу. Зрозуміти ці модифікації або, точніше говорячи, здійснити феноменологічну настанову, рефлексійно виявити її своєрідність і своєрідність природної настанови в науковій свідомості – це є перше і в жодному разі не легке завдання, яке ми маємо виконати, якщо воліємо обґрунтувати феноменологію і науково встановити її своєрідну сутність.

Останнім десятиріччям у німецькій філософії доволі часто говорять про феноменологію. Вважаючи, що це відповідає «Логічним дослідженням» [1] E. Husserl, «Logische Untersuchungen», 2 Bde., 1900 і 1901. , її сприймають як підґрунтя емпіричної психології, як сферу «іманентних» дескрипцій психічних переживань, які – так розуміють цю іманентність – залишаються строго в рамках внутрішнього досвіду . Моє заперечення такого сприйняття [2] У статті «Філософія як строга наука»// Logos, Bd. I, S. 316–318 (особливо варто взяти до уваги поняття досвіду на с. 316). Див. також докладне пояснення, присвячене стосунку між феноменологією та дескриптивною психологією у моїй «Доповіді про німецькі тексти про логіку в 1895–99 роках»// Archiv f. system. Philosophie, Bd. IX (1903), S. 397–400. Я і сьогодні не можу сказати про це інакше. , здається, не вельми допомогло, а додаткові роз’яснення, які чітко описують принаймні один головний момент відмінності, не зрозуміли або не взяли до уваги. З цього випливають цілком недоречні через перекручення простого сенсу моєї позиції закиди убік моєї критики психологічного методу – критики, що аж ніяк не заперечує цінність сучасної психології, аж ніяк не принижує здійснену видатними мужами експериментальну роботу, натомість в літеральному сенсі виявляє радикальні вади цього методу, від усунення яких, на мою думку, залежить перехід психології на вищий науковий рівень і надзвичайне розширення поля її роботи. Ще буде нагода сказати кілька слів про непотрібні захисти психології проти моїх удаваних «нападів». Я торкаюся тут цієї суперечки, аби з огляду на панівні й багаті на наслідки кривотлумачення відразу чітко наголосити на тому, що