Генечка Ворзельська - Янголятко в кутих черевиках. Книга перша

Я маленька, симпатична і сексуальна. Таке собі шлюбне оголошення на першій шпальті — «без комплексів і проблем із житлом».

Я сиджу в своїй власній кухні та чищу свій власний пістолет. Дівчинка-крихітка з цигарочкою, кавою у потертих джинсиках. Бракує лише фенічок на зап’ястки, дурнуватого песика та етюдничка в кутку з чимось не менш зворушливим. На кшталт — «мертвих сніговиків».

Сором’язливе янголятко з великим пістолетом, і зовсім не через чоловічі комплекси — «моєму пістолетові годиться бути більшим», а тому, що він-таки має бути великим.

Ось мене викинули з авта, оце я заганяю кулю в живіт, а оце — б’ю. Дуже боляче, щоб він зігнувся, і я могла поцілити ногою в обличчя.

Маленьке янголятко у кутих черевиках.

А він, дурненький, знаючи мене вісім років, призначив зустріч за кільцевою дорогою, уночі, — на щось сподівався.

Я приїхала до нього бульдозером. Великим оранжевим із двома червоними лампами на даху.

А він з одним зі своїх кам’яних воїнів стояв на узбіччі біля машини і вдивлявся туди, у темну далечінь, у сліпучі вогні поодиноких фар.

Із термосом перченої кави на задньому сидінні, з дощем, який так недоречно для них розпочався.

Відчинити дверцята, сховатися від дощу, підкріпитися кавою, зателефонувати дружині й сказати:

— Її ще немає.

— Як то немає?! — здивувалася я. — Невже я спізнилася?!

Він смиконув рукою й упустив каву. Я зрушила ебонітову ручку, нахиляючи ковша та розрубуючи навпіл дах машини, і змусила його ховатися під сидіння з надривним: «А-а-а!!!», що перекривало скреготіння та брязкіт.

З неголосним: «Грр-рра-ахх!» — кам’яного воїна, затиснутого кермом, — воно вмить стало схоже на молодий місяць.

Тепер трішки назад, підняти машину на задні колеса, а тоді вперед, капотом просто в дорожню пилюку. Потім вирвати подряпаний дахом ківш зі шматками салонної шкіри на зубцях і зістрибнути на землю та підійти до них.

Я присіла біля вікна, схожого тепер на вузьку амбразуру, і запитала:

— У вас усе гаразд?

— Ха-х-ху-х-хи-и…

— Ви там ще живі?

Він припав до щілини з іншого боку, наші очі зустрілися.

— Курва!

— Перепрошую? — я не розчула і тому взялася за пістолет.

— Ні-ні, — сказав він. — Це я не тобі.

— То у вас усе гаразд?

— Так.

— Ви не можете уявити, яка я втішена.

Я завжди тішуся, коли татусеві добре. Моєму вітчиму, що взяв мене з дитячого будинку.

Шкода лишень, що не можу зараз його поцілувати.

Та головне — у нього все гаразд.

Усе ще граючись пістолетом, я повернула до міста, але заховала зброю, щойно перша машина зупинилася поруч.

— Куди?

— До міста.

— Сідай, — голосом доброго опиря мовив водій. — Я не скривджу тебе.

— Авжеж. Не скривдите.

Мені завжди щастило на доброзичливих людей. Люди взагалі були добрими до мене. Надто, коли наставити на них пістолета й сказати: «Раз», — і попередити, що лічити далі не вмієш.

Славна крихітка в кутих черевиках. Маленький янгол смерті, що цілує холодну кулю.

Я, певно, соромилася б стриптизу, якби не Кінець Світу. Я могла б бути комусь вірною дружиною, якби у чотирнадцять років не отримала вже десяту медаль за війну, за Армагеддон. Я облишила б куріння, якби не Апокаліпсис. Я була б зовсім іншою, якби не Іоанн Богослов: «І побачив я, що вона упилася кров’ю, і ніс її на своїй спині звір». Це про мене.

І, повіривши, вони мали мене за нечемну та ставилися зовсім не так, як я на те заслуговувала. Навіть цей водій, що спробував-таки мене задушити.

— Дякую, — промовила я, виходячи з авта.

— М-м-м-м-м, — промимрив він.

Мій пістолет, що ледь не вбив. Водій, що ледь не помер від інсульту. Купити цигарок і, спустившись у метро, розповісти про себе все. Хочете? Тоді я розпочну. І першими, про кого ви почуєте, будуть мої батьки: вітчим та названа мати.

Вітчим і мати — вони купили мене. Тато і мама — цих уже купила я, коли пішла від названих батьків.

Уперше я втекла у три з половиною роки.

Це було нескладно. Але й недалеко.

Я вийшла та й пішла собі. Світ виявляється неоглядний. Він не кінчається за спорудами навколо нашого дитячого будинку. У ньому живе стільки людей! Там є навіть великий пес, який обнюхав мене та почалапав слідом.