Генечка Ворзельська - Янголятко в кутих черевиках. Книга перша

— Здоровенькі були.

— Здрастуйте, — була відповідь.

— Прийміть замовлення.

Як працьовита бджілка, чудова хазяєчка, щира та вірна дружина, якою не судилося стати, я наказала прибиральницям, що прийшли, витерти мій стілець, а розсильним з ресторану — не давати до столу свічок та соусу чилі.

— Все, — сказали жінки, знімаючи фартухи.

— Дякую, — відповіла я, балуючи себе філіжаночкою кави.

Ми, домогосподарки, іноді дозволяємо собі поніжитися. Надто, коли дуже стомлюємося.

Вовк прокинувся за дві години й сказав:

— Супер, — узяв із тарелі прозору рибинку, задер голову і, не розжовуючи, проковтнув.

— Здоров, — мовив Вовк.

— Здоров, — відповіла я.

— Що сталося?

— А коли приїхала по гроші, два мугирі хотіли мене вбити.

— Дай мені десять хвилин, — попрохав він.

Краватка, дві кобури під пахвами, костюм, зачесана до кістяного блиску чуприна. Ідеально рівна спина. Мільйонер, що читає Канта. Тамплієр Мася позирнув на мене.

— Викликати таксі?

Вовк відставив філіжанку та сказав:

— Я сам поведу.

У авті повно співаючих негрів.

В офіс до тих, хто просив забрати у Товстуна коричневий кейс.

Блідим посланцем Смерті, крізь мертвих охоронців, повз убитих ним секретарш.

Хто встигне допити свою каву? Хто добіжить до вікна? Хто зможе вигукнути: «Не треба»? Хто заволає: «Ні!»

Довгим коридором у відчинені ногою двері.

Пах-пах-пах.

Зеленооким звіром на ймення Вовк. Чумою й вогнем. Димом пороху. Два пістолети з-під розхристаного піджака.

А потім в останньому отворі влучити одному в коліно, відстрелити другому пістолет разом із рукою. Навпростець до вас, до тих, котрі питали: «Зробиш?» — і так підло ошукали мене.

В офісі тих, хто прохав мене взяти у Товстуна кейс і віднести його до…

— Ми…

Бідолашні, вам було так боляче. Ви бачили свою кров, і це лякало.

— Ми…

— Ви обдурили мене, — сказала я вам.

— Ми…

— Між нами все скінчено.

— Ми…

— Я гадала, ви інші. Не такі, як решта.

— Бувай, — сказав Вовк.

— Бувай, — відповіла я. — Ти був класний. Втілена смерть.

Чи сказати:

— Найкращим?

Чи просто їду до Пса? Він теж захищає мене, щоправда, інакше, ніж Вовк.

Пес-Песище Розбитий Носище.

На стінах зображення вбивць та розтерзаних ними жертв. Мапа річки, мозаїка міста на її покраяних каналами берегах. Кавник, пакунок з вечерею на підвіконні. Послаблений вузол краватки. Засукані рукави сорочки. Кобура під пахвою.

— Двоє мугирів намагалися вбити мене, коли я приїхала по гроші.

— Зрозумів, — відповів. — Гаразд, я допоможу тобі.

Добрий міліціонер.

Для початку він виправить усе, що накоїв Вовк.

Він поїде в офіс, повний мертвих людей, і огляне його Обведе крейдою тіла. Відвезе до моргу, щоб потім ходити поміж малюнків на слизьких від крові килимах та розмірковувати:

— Вони прийшли звідти. Тут їх ніхто не знав. Чоловік і жінка. Вона не вища за метр шістдесят, він — приблизно метр вісімдесят п’ять.

Розумний, надзвичайно розумний Пес. Завжди все знає. За незотлілою крихтою пороху він передбачить майбутнє вбивці, котрий залишив її.

— Жінка була молода, чоловік — дуже розлючений.

Відшукає трьох свідків — під столом, у коморі та на трубі за вікном і, ніяк не виказавши того, що вже знає, він почує:

— Жінка була молода, чоловік — розлючений. Вони вбили всіх і пішли.

— Ви бачили їх, — зауважить Пес, — тому вам доведеться поїхати зі мною.

І відвезе їх у свою Кримінальну Міліцію, до величезного сірого будинку з довгими темними коридорами та нескінченними дверима, що ніколи не відчиняються.

Він мовить до свідків:

— На кожного, хто скаже хоч слово неправди, чекає в’язниця, — а потім зробить так, що складений ними фоторобот Вовка буде схожий на половину чоловіків у місті. Він подарує мені папірець, на якому кожен свідок напише:

«Жінка? Жодних прикмет, крім того, що вона була молода».

«Молода?»

«Геть дитина».

Який чоловік зможе описати жінку, якщо не мріяв про неї впродовж свого життя? Класна? Супер? Отакі очі?

Я зміню помаду, і вже назавтра ви не впізнаєте мене.

— Зробиш?

— Так. — скаже Пес.

Бо в чемних хлопчиків теж є свій рай.

Навіть, якщо воші міліціонери.

І коли він відпустить свідків, а в опечатаний та відмитий від крові офіс в’їде нова фірма — торговець коричневими кейсами, які слід забирати у товстунів, отих, що люблять воду з льодом, Пес вислухає мене й скаже:

— То коли ти прийшла по гроші, двоє мугирів спробували вбити тебе? Гаразд. Давай спочатку: хто і про що тебе попросив?