Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Спочатку «сутність» позначала те, що первинно перебуває у власному бутті індивіда як його Що. Але кожне таке Що можна « перетворити на ідею ». Досвідне , або індивідуальне споглядання , можна перетворити на бачення сутностей ( ідеацію ) – можливість, яка сама має бути зрозумілою не як емпірична, а як сутнісна можливість. Убачене є тоді відповідною чистою сутністю або ейдосом, чи то найвищою категорією, чи то її розрізненням аж до цілковитої конкретності [4] Поняття Wesenserschuung перекладено як «убачання сутностей». Майже синонімічне з ним поняття «Wesensschauung» – як «бачення сутностей», а поняття «Erschaute», тобто те, що в цих актах вбачається, як «убачене». Надалі поняттям «убачання» перекладається також німецьке слово «Einsicht» а словосполукою «процес убачання» – слово «Einsehen» (див. також коментар ХІІ до Четвертої частини). .

Це вбачання, яке дає, здогадно первинно дає сутність, може бути адекватним , що ми його легко можемо отримати, скажімо, щодо сутності звуку; але воно може бути також більш-менш недовершене, « неадекватне », і це не лише з огляду на більшу чи меншу ясність і чіткість . Це належить до своєрідності певних сутнісних категорій, що їхня сутність може бути дана лише «однобічно», послідовно «різнобічно», але ніколи не може бути даною «всебічно»; тож корелятивно відповідні їй індивідуальні одиничності можна досвідчувати й уявляти лише в неадекватних, «однобічних» емпіричних спогляданнях. Це стосується кожної пов’язаної із речовим сутності, а саме в усіх сутнісних компонентах протяжності, або матеріальності; ба більше, це стосується, якщо придивитися пильніше (подальші аналізи зроблять це очевидним), всього реального взагалі, при цьому невизначені вирази «однобічність» і «багатобічність» набудуть певних значень, а види неадекватності будуть розрізнені.

Наразі достатньо вказати на те, що вже просторовий образ фізичної речі принципово може бути даним лише в простих однобічних відтіненнях; що, не зважаючи на цю неадекватність, яка попри всі здобутки завжди залишається в будь-якому перебігу континуальних споглядань, кожна фізична властивість також тягне нас у нескінченність досвіду, що кожне розгорнуте в такий спосіб розмаїття досвіду залишає відкритими нові та ще ближчі визначення речі; і так in infinitum.

Хоч би яким було індивідуальне споглядання, адекватним чи ні, воно може перетворитися на бачення сутностей, а останнє, байдуже, чи є воно у відповідний спосіб адекватним або неадекватним, має характер давального акту. Втім, це означає, що:

Сутність (ейдос) є предметом нового ґатунку. Як даним індивідуального або досвідного споглядання є індивідуальний предмет, так даним споглядання сутності є сутність .

Це не просто зовнішня аналогія, а радикальна спільність. Убачання сутності також є саме спогляданням , як ейдетичний предмет є саме предметом. Узагальнення корелятивно пов’язаних понять «споглядання» і «предмет» не є довільним і випадковим, його примусово вимагає природа речей [5] Наскільки в наш час психологічним дослідникам важко прийняти це просте і фундаментальне розуміння, демонструє ворожа полеміка О. Кюльпе з моїм вченням про категоріальне споглядання у творі «Реалізація» І (1912), с. 127, який я щойно отримав. Мені шкода, що мене не зрозумів такий видатний вчений. Утім, критична відповідь неможлива з огляду на те, що нерозуміння є таким повним, що від сенсу моїх тверджень не залишилося нічого. . Емпіричне споглядання, а надто досвід, є усвідомленням [6] Тут німецьке поняття «Bewußtsein» перекладено не як «свідомість», а як «усвідомлення», оскільки в цьому разі Гусерлю йдеться не про свідомість загалом, а про окремий акт свідомості. Надалі в перекладі дотримана така стратегія: німецьке поняття «Bewußtsein» перекладається як «свідомість», коли йдеться про загальне поняття, що охоплює всі можливі акти, і українським відповідником «усвідомлення», коли йдеться про окремий акт свідомості. індивідуального предмета і як споглядальне воно «приводить його до даності», як сприйняття – до первинної даності, до свідомості, яка «первинно» схоплює предмет у його «втіленій» самості. Так само споглядання сутності є свідомістю чогось, якогось «предмета», – якогось Щось, – на який спрямовано його погляд і який «сам даний» у ньому, невиразно або чітко помислений, перетворений на суб’єкт істинних або хибних предикацій – як зрештою кожен «предмет» у необхідно широкому сенсі формальної логіки . Кожний можливий предмет, кажучи мовою логіки: «кожний суб’єкт можливої істинної предикації», має саме його спосіб поставати перед схоплювальним «поглядом» предикативного мислення, який уявляє, споглядає і принагідно виявляє його «втілену самість». Убачання сутності є, отже, спогляданням, і воно є убачанням у точному сенсі, а не простою і, можливо, невиразною репрезентацією, тож воно є спогляданням первинної даності, схоплюючи сутність у її «втіленій» самості [7] У «Логічних дослідженнях» я використовував слово «ідеація» для позначення вбачання первинної даності сутності та здебільшого навіть адекватного вбачання. Але, очевидно, потрібне ширше поняття, яке охоплює будь-яке усвідомлення, яке просто і безпосередньо спрямоване на сутність і схоплює та покладає її, зокрема і «темне», позаяк уже не споглядальне усвідомлення. . Проте, з іншого боку, воно є спогляданням принципово нового і своєрідного ґатунку, а саме – на відміну від різновидів споглядання, які пов’язані з предметностями інших категорій, і особливо на відміну від споглядання у звичному вужчому сенсі, тобто індивідуального споглядання.