Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

чиста феноменологія , до якої ми надалі спробуємо торувати шлях, – та сама, що вперше постала в «Логічних дослідженнях» і сенс якої в подальшій роботі останнього десятиріччя дедалі глибше й багатше відкривався для мене – не є психологією , і що вона не може бути зарахована до психології не через випадкові розмежування царин і термінологій, а на принципових підставах. Через те велике методологічне значення, яке феноменологія претендує мати для психології як її сутнісний «фундамент», вона (як наука про ідеї) не є самою психологією, так само як геометрія не є природничою наукою. Відмінність виявляється навіть радикальнішою, ніж в останньому випадку. І нічого не змінює той факт, що феноменологія має справу зі «свідомістю», з усіма видами переживань, актами та корелятами актів. Угледіти це, звісно, складно через звичний спосіб думати. Вимкнути весь дотеперішній спосіб думати, пізнати та здолати ті межі духа, які він встановлює для горизонту нашої думки, і відтак у цілковитій свободі думки схопити справжні, цілком нові філософські проблеми, які стають доступними нам лише у всебічно необмеженому горизонті – це складний виклик. Але меншого не варто вимагати. Насправді засвоїти сутність феноменології, зрозуміти своєрідний сенс її проблематики та її стосунку до всіх інших наук (а особливо до психології) так надзвичайно складно ще й тому, що передусім потрібна ще нова настанова , в якій природні настанови досвіду та думки постають у цілковито змінений спосіб . Аби, не впадаючи в старі настанови, вільно рухатися в ній, навчитися бачити, розрізняти й описувати те, що стоїть перед очима, потрібне специфічне та виснажливе навчання.

Особливим завданням цієї першої книги буде пошук шляхів, на яких ці надвеликі труднощі проникнення в цей новий світ можна буде, так би мовити, по частинах здолати. Ми почнемо рух від природної позиції, від світу, яким він постає перед нами, від свідомості, якою вона пропонує себе у психологічному досвіді, і виявимо її сутнісні передумови. Потому ми розробимо метод «феноменологічних редукцій», завдяки якому усунемо властиві сутності всіх природних способів дослідження пізнавальні обмеження, зможемо відхилити однобічне спрямування погляду, яке їм властиве, аж поки врешті-решт не відкриємо вільний горизонт «трансцендентально» очищених феноменів, а заразом і поле феноменології в нашому особливому сенсі.

Уточнімо щойно накреслене й розгляньмо психологію так, як цього вимагають не лише передсуди нашого часу, а й загальний внутрішній стан справ.

Психологія є досвідною наукою. Згідно зі звичним значенням слова «досвід» це означає дві речі:

Вона є наукою про факти , про matters of fact в сенсі Д. Г’юма.

Вона є наукою про реальність . «Феномени», які вона розглядає як психологічна «феноменологія», є реальними подіями, що як такі, якщо вони мають справжнє існування, разом із реальними суб’єктами, яким вони належать, вбудовані в просторово-часовий світ як в omnitudo realitatis.

Натомість чиста або трансцендентальна феноменологія буде заснована не як наука про факти, а як наука про сутності (як « ейдетична » наука), як наука, що прагне до «пізнання сутностей», а не « фактів ». Відповідна редукція, яка переводить від психологічних феноменів до чистих «сутностей», або в судженнях думки – від фактичних («емпіричних») загальностей до загальності «сутності», є ейдетичною редукцією.

По-друге, феномени трансцендентальної феноменології будуть схарактеризовані як ірреальні . Інші, специфічно трансцендентальні редукції «очищають» психологічні феномени від того, що надає реальності й заразом вбудовує їх у реальний «світ». Наша феноменологія має бути вченням про сутності не реальних, а трансцендентально редукованих феноменів.

Що саме це означає, стане зрозумілішим нижче. Наразі це накреслює схематичні рамки вступного шерегу досліджень. Я вважаю за потрібне додати тут лише одну заувагу: Читачеві мало впасти в око, що вище, в обох позначених пунктах, замість загально заведеного поділу наук на реальні та ідеальні науки (або на емпіричні й апріорні) застосовано два поділи та відповідно до цього дві пари протилежностей: факт і сутність, реальне і не-реальне. Розрізнення цих подвійних протилежностей замість розрізнення реального та ідеального дістане в подальшому розвитку наших досліджень (а саме – в другій книзі) ретельного обґрунтування. Буде показано, що поняття реальності потребує фундаментального обмеження, завдяки якому мусить бути встановлено відмінність реального буття від індивідуального (просто часового буття). Перехід до чистої сутності вможливлює, з одного боку, сутнісне пізнання реального, з іншого, – щодо сфери, що залишилася, сутнісне пізнання ірреального. Надалі буде показано, що всі трансцендентально очищені «переживання» є ірреальними, покладені поза будь-яким залученням до «дійсного світу». Саме цю ірреальність і досліджує феноменологія, але не як сукупність окремих сингулярних моментів, а як «сутність». Утім, те, наскільки трансцендентальні феномени як сингулярні факти доступні для дослідження і який стосунок таке дослідження фактів може мати до метафізики, можна буде розглянути лише в прикінцевому шерегу досліджень.

Читать дальше