В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

■ Законодавство- зовнішня форма права; фундаментальна правова категорія, яка окреслює поняття, позначувані відповідним терміном: (1) у вузькому значенні — система (лише) законів України (які приймаються, як правило, органами законодавчої влади); (2) у широкому значенні - система законів та інших нормативних актів, що приймаються ВР України та вищими органами виконавчої влади, інколи й міжнародних договорів, ратифікованих законом чи постановою ВР України (тлумачення КСУ терміна «законодавство», вжитого у ч. 3 ст. 21 КЗпП, Конституційний Суд України в рішенні від 9.07.1998). У межах теорії права законодавство розглядається у взаємодії з правом за принципом єдності форми і змісту. Вважається, що саме філософія права трансформує вивчення законодавства у вивчення правознавства, законознавця - в правознавця.

■ Ідея права- систематизоване уявлення про те явище, яке позначається як «право», конкретизоване за допомогою певного праворозуміння, відповідної концепції. Ідея права розглядається як змістова категорія правосуддя - судового здійснення ідеї права.

■ Ідея правосуддя- те, що в даному дослідженні розуміється як судове здійснення ідеї права. Ідея правосуддя конкретизується в смислах правосуддя.

■ Інтерпретивізм (interpretivism)- напрям сучасної юриспруденції та філософії права, розвинутий, зокрема, в працях Р. Дворкіна. Уявляється як «третій шлях» між теорією природного права і юридичним позитивізмом. Вважають «європейською юридичною герменевтикою». Головні положення інтерпретивізму: право - не сукупність даних (даності), правил чи фактів, а те, що юристи мають на меті витлумачити чи отримати в своїй юридичній діяльності; не проводиться розмежування між правом і моральністю; право не є іманентним природі, а правові цінності та принципи існують не незалежно. Перше уявлення протиставляє інтерпретивізм юридичному позитивізму, друге - теорії природного права. В судовій діяльності з позицій інтерпретивізму наче «змиваються» кордони праворозумінь, проте відбуваються й колізії між ними. Все це відбувається як у світлі пошуку оптимального рішення для сторін, законного чи правомірного рішення - згідно з діючим правом, так і справедливого рішення - згідно з уявленнями про справедливість як ідею права та ідею правосуддя. По суті, не лише юридична герменевтика стає методологією здійснення правосуддя, але й здійснення правосуддя стає методологією пошуку та здійснення права.

■ Істина- філософська категорія та логічне поняття, що виражає сутнісний зміст і безпосередню мету пізнавального процесу і характеризує його мету - знання, як адекватне відображення суб’єктивної та об’єктивної реальності в свідомості людини. Гносеологічно правосуддя - це процес судового пізнання права, смислів, закладених у ньому (наприклад, справедливість). Як логічне поняття істина відображає таку властивість висловлювання, як істинність судження. Якщо гносеологічне поняття істини фіксує відповідність між змістом суджень і реальністю, то істина в формалізованих мовах, до яких може бути віднесена й мова юридична, пов’язана з моделюванням цієї відповідності засобами формалізованої мови. Правосуддя як судове здійснення ідеї права в формі судочинства передбачає встановлення істини в розумінні адекватного відображення того, що мало місце (фактів, обставин) і належного застосування до нього джерел права, що в сукупності не повинно суперечити ідеї права.

■ Історизм (historicism)- 1) в широкому розумінні, тип мислення, основою якого є значення конкретного соціального контексту (як, наприклад, час, середовище, соціальні умови), що відкидає на другий план інші чинники, як-от поняття фундаментальних закономірностей як непорушних законів у соціології; 2) спосіб тлумачення конституції, що обмежується принципами, які виражають історичні наміри її творців (розвивається в працях Р. Дворкіна). Критика історизму полягає в тому, що інтерпретатор відмовляється від конкретних переконань щодо певного питання. Розвивається як різновид тлумачення, поряд із пасивізмом.

■ Квазісуд, квазісудовий орган(від лат. Quasi - ніби, майже, немовби) - особа або орган, який виконує функції, подібні за змістом діяльності і характером до діяльності судді, суду чи судового органу та має повноваження розгляду спору (справи) та притягнення до відповідальності. Інколи визначається як такий орган, що має стосунок до розгляду справ не судового характеру (скарги, претензії тощо), метою яких є визначення наявності або відсутності зловживання правом. Зазвичай компетенція поширюється на справи, що стосуються: порушення дисципліни, правил поведінки, довіри (в фінансових справах). Повноваження, як правило, обмежені певними спеціалізованими сферами діяльності (регулювання, фінансові ринки, трудове право, стандарти поведінки державних службовців тощо). Рішенням є квазісудовий акт, який виконується відповідно до процедур, що інколи визначені законом; можуть бути оскаржені до суду (державного органу). Відрізняють від позасудових органів (діяльність яких не пов’язана зі зверненням до суду). Традиційно квазісудовими органами вважаються офіційні (державні) адміністративні відомства, до повноважень яких входить з’ясування чи встановлення обставин та прийняття на основі них рішень як підстави для офіційних дій. До квазісудових органів традиційно відносять: конституційну раду (як-от у Франції) - орган, який здійснює конституційний контроль - оцінку певного кола правових актів, чинних чи тих, які не набули чинності, щодо їх відповідності конституції; офіцерський (військовий) суд честі - спеціальний виборний судовий орган для охорони корпоративної честі офіцерства та гідності офіцерського звання, який розглядає справи про проступки офіцерів, правопорушення, віднесені до його компетенції, розв’язує конфлікти між офіцерами; Комітет з прав людини ООН - організація, що здійснює нагляд за виконанням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права в країнах - учасницях пакту; Європейське патентне відомство - виконавчий орган Європейської патентної організації, відповідальної за розгляд і вирішення процедури надання «європейських патентів» відповідно до спеціалізованої конвенції.