В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

■ Контекстуалізм- поняття у філософії, за яким контекст визнається визначальним для розуміння, з’ясування смислу. Контекстом є відношення, зв'язок, у якому знаходяться дії, висловлювання тощо, що дає основу для розуміння. Вважається, що смисл є контекстуалізованим («смисл чогось», а не загалом). Проблематичним є контекст-залежність, що може призвести до релятивізму. Право потенційно контекстуальне. Відтак право розглядається у певних ситуаціях (правова ситуація). Протиставляється текстуалізму. Так, якщо текстуальний підхід черпає розуміння з тексту правової норми, то контекстуальний - з контексту, виходячи за межі тексту правової норми, аби, наприклад, сформувати те «право», яке повинно застосуватися до даних обставин. У зв’язку з правосуддям виникає судовий контекстуалізм.

■ Матеріальне право- термін, який позначає нормативну основу регулювання суспільних відносин у всьому їх комплексі та за галузями права; співвідноситься з терміном процесуальне право. Норми матеріального права кодифікуються у галузевих кодексах, які відрізняються від кодексів процесуального права. Помилка чи неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового акта (вироку, рішення, ухвали чи постанови). Зміст норм матеріального права визначається шляхом їхнього тлумачення. Юридичні факти матеріального характеру визначаються нормами матеріального права та становлять основу вимог, що є підставою позову (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази).

■ Мета правосуддя- результат втілення смислу процесу, позначуваного як правосуддя, що визначається його сутністю або раціоналізується (як смисл). Мета правосуддя (в даному дослідження філософії правосуддя) конкретизується через сутність відповідних смислів (ідеї) правосуддя. Такою метою може, наприклад, виступати «істина», «справедливість». «Правосуддя не може бути відділеним від справедливості» (А. Ф. Коні), «захист прав» («коли судове рішення, ґрунтоване на законі, не досягає цілі захисту порушеного права, тоді воно не може претендувати на визнання актом правосуддя» (витяг з рішення КСУ). Питання мети правосуддя в філософії правосуддя може розглядатися в контекстах мети правосуддя та правосуддя як мети. У першому розумінні правосуддя розглядається як процес (інструмент досягнення певної мети), в другому - як ціль (результат). Філософські проблеми мети правосуддя можуть позначатися поняттям «телеологія правосуддя».

■ Методологія дослідження філософії правосуддя- система підходів, методів, способів і принципів наукового дослідження правосуддя як філософсько-правового явища, а також теоретичні засади їх використання. Складається із загальної методології юридичної науки та спеціальної методології філософсько-правового дослідження. Використання методологічних підходів до проблеми (методологічна категорія, більш загальна за метод), що виробляються на основі певних теоретичних тез, припущень чи понять, має на меті пошук оптимальних методів у межах певного підходу. У дослідженні правосуддя доцільно використовувати (як класичні для науки) діалектичний та метафізичний, ідеалістичний та матеріалістичний філософсько-світоглядні підходи, а також спеціальні філософсько-правові та інші підходи (антропологічний, феноменологічний, герменевтичний тощо). Дослідження правосуддя та його філософії зумовлено відповідною методологією. Методологічною засадою даного дослідження виступають два аспекти розуміння філософії права, за яким її предметом є право, яким воно повинно бути, зокрема, в даному випадку, ідея права та її судове здійснення; філософсько-правовий дискурс, що ґрунтується на співвідношенні та розмежуванні (але не взаємозапереченні) явищ «права» і «закону».

■ Народні засідателі- особи (зазвичай громадяни), які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями, забезпечуючи безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

■ Об’єктивність- один із принципів судової діяльності. Об’єктивність дослідження обставин справи полягає у недопущенні виявів упередженості, однобічності, обвинувального чи виправдувального ухилів. Процесуальною гарантією цієї вимоги є приписи закону, за якими ніякі докази для суду чи іншого уповноваженого суб’єкта не мають наперед визначеної сили.

■ Обґрунтованість- фундаментальна правова категорія, яка в правосудді постає як принцип і процедурна вимога до рішення. За законодавством України, судове рішення повинно бути законним (правова вимога) та обґрунтованим (фактична вимога). Обґрунтованість також постає як належне застосування правових норм. Перевіряється вищими судами.