В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

■ Правовий реалізм- один із напрямків правової, зокрема філософсько-правової, думки, прагматичного позитивізму, в основі якого лежить погляд на право, як на емпіричний матеріал, продукт досвіду; дескриптивний підхід до права, що нівелює чи не визнає нормативності права в розумінні норми, що встановлює критерій належності (як повинно бути). Як дескриптивний, хоча й раціональний певною мірою підхід, правовий реалізм відображає реальність, радше, ніж створює її. Піддавався критиці з позицій інших дескриптивних теорій, підходів права, а також і юснатуралізму. Жорстко критикується з позицій нормативних теорій. З позицій радянської теорії права, вважалося, що ця «школа відкрито і нахабно проповідує свавілля, насильство, необмеженість судового розсуду, відхід у внутрішній психологічний світ при вирішенні правових питань, коротше кажучи, все, що так необхідно сучасним імперіалістам для ламання власної законності, для утиску зростаючого національно-визвольного і робітничого руху» (1958). Правові реалісти, одним із найбільш яскравих представників яких був К. Ллевелін, розвивали концепцію «гнучкого права». Асоціюючи право з судовим рішенням, вони визнавали його процесом, що відбувається. Тому істотною є міра участі суду (судді), адже саме він визначає, як діяти в певних інтересах. Відтак, закон постає, як певний матеріал для судової правотворчості. Обмеженість правового реалізму для цілей філософії права і правосуддя в тому, що він лише означує (прогнозує) судове рішення, а не визначає, чому воно буде (повинно бути) таким-то.

■ Правопевність (правова певність)- одна з ключових правових цінностей. Одна з трьох складових, правових цінностей (поряд зі справедливістю і доцільністю) ідеї права філософії права Г. Радбруха, практичний аспект якої викладено в «формулі Радбруха». За Радбрухом, правопевність (Rechtssicherheit; менш адекватні переклади з німецької - правова стабільність, правова визначеність) розкривається у трьох контекстах: як правова безпека (означає захищеність правом, наприклад, від правопорушень), правова пізнавальність чи поінформованість (означає можливість розуміння правових положень, здатність доведення фактів на засадах чіткого діючого права, а не його значення) і правова стабільність або непорушність, правонаступництво (означає незмінність правових положень, що має на меті захист уже діючих положень, їхню зміну лише за вставленою процедурою). На відміну від справедливості, доцільність - це не абсолютна, відносна, змінна категорія.

■ Праворозуміння- усвідомлення явища, яке позначається терміном «право», що відображає його зміст на основі спеціальних уявлень - правових теорій, доктрин, понять. Праворозуміння відрізняють від правоназивання, юридичного тлумачення. Тематично доцільно вирізняти судове праворозуміння - уявлення про право, сформоване в процесі судової діяльності, зокрема судового право- застосування. Можливо розрізняти праворозуміння за суб’єктами (судове праворозуміння судді, адвоката, прокурора, присяжних тощо); за типами праворозуміння (легістське, юснатуралістське (природноправове), соціологічне тощо. Функціонально судове праворозуміння конкретизується через судове тлумачення (тлумачення при судовому правозастосуванні): легістське праворозуміння спонукає до текстуалізму, природно-правове - до контекстуалізму.

■ Правосуддя- категорія, що зазвичай відображає судове здійснення ідеї права. Інколи неналежно ототожнюється із судочинством - формою здійснення правосуддя. Існують підстави стверджувати про наявність формальних і змістовно-сутнісних ознак правосуддя. Формальною ознакою правосуддя є його здійснення в формі судочинства судами як державними органами, а змістовною - відповідність вимогам справедливості і забезпечення ефективного поновлення в правах. Формальна ознака правосуддя конкретизується у функціональному розумінні правосуддя, яке ототожнює його з судочинством, судовим розглядом справ, тоді як друге, змістовне розуміння акцентується на внутрішніх характеристиках судової діяльності, наприклад, справедливості як меті правосуддя. Досягнення мети й може слугувати основою телеологічного розуміння правосуддя. Розрізняють правосуддя за критеріями: (І) за видом матеріального права (юстиції): конституційне, цивільне, господарське, кримінальне, податкове тощо; (ІІ) за суб’єктним складом: ювенальне (щодо неповнолітніх), адміністративне (між особою та органом влади). Синонім терміна юстиція. Термін, який інколи вживається в назві міністерства чи судового відомства (Міністерство правосуддя (наприклад, Болгарія).