В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

■ Присяга- урочиста клятва чи обіцянка особи (та відповідні до цього акти) виконувати певні обов’язки, що випливають із статусу, якого вона набула, або обов’язки за змістом цієї клятви чи обіцянки. Присяга судді зазвичай належить до інституту конституційного права, зважаючи на значущість статусу судді, визначений конституційними нормами. Зазвичай щодо суддів процедура передбачається в спеціалізованих законах. Порушення присяги може служити однією з підстав припинення повноважень судді. Так, наприклад, в Україні суддя складає присягу такого змісту: «Я, (ім'я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади» (ч. 1 ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2010). Для порівняння: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим» (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про статус суддів» (1992, нечинний). Суддя Конституційного Суду України складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина» (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» (2010).

■ Присяжні- особи (зазвичай громадяни), які у визначених випадках, забезпечуючи безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя, залучаються для його здійснення в формі суду присяжних.

■ Процесуальне право- форма реалізації норм матеріального права, що зазвичай визначається як сукупність правових норм, які регулюють процедуру реалізації матеріальних норм. Інколи норми процесуального права кодифікуються у галузевих кодексах, які відрізняються від кодексів матеріального права.

■ Самосуд- явище, яке відображає розмежування понять правосуддя та судочинство. Самосуд за формою не є правосуддям, оскільки не передбачає форми судового здійснення, встановленої чи санкціонованої державою. Якщо правосуддя зазвичай здійснюється винятково державними судами, то самосуд - приватними особами. У цьому розумінні самосуд постає як вчинення розправи над особою без належних на те правових підстав і в позасудовому порядку. Самосуд за змістом може претендувати на ознаки правосуддя - зважаючи на аналогію мети (наприклад, відновлення прав, компенсація нездатності чи неефективності державних судів у здійсненні правосуддя). Ще одним ключовим елементом аналізу самосуду є залежність його оцінки від праворозуміння (домінування легізму, як правило, означатиме визнання самосуду поза правовим явищем, тоді як природно-правове чи соціологічне праворозуміння може сприяти визнанню самосуду правовим і навіть правомірним чи легітимним явищем).

■ Складні справи(з англ. hard cases) - поняття, яким у філософсько-правовому дискурсі, а також інколи в практичній судовій діяльності позначають особливу категорію справ, що вирізняється неможливістю «простого рішення», натомість, можливістю різних підходів до їх вирішення, що потребує вироблення критеріїв для прийняття судового рішення. Протиставляються «простим справам». Складні справи виникають, наприклад, у випадках, коли не існує норми права для вирішення правового питання (ухвалення рішення), відтак на суд покладається місія прецеденту. За Р. Дворкіним, підстава вирішення складних справ - принципи, а не правові норми чи політики.

■ Смисл (смисли) правосуддя- це особливий зміст, який відображає сутність (сутності) явища дійсності, позначуваного терміном «правосуддя». Вирізняють різні смисли правосуддя (в цьому дослідженні, наприклад): «владний смисл» (правосуддя як форма здійснення судової влади); «правореалізаційний смисл» (правосуддя як судове здійснення права); «правозахисний смисл» (правосуддя як судовий захист); «резолютивний смисл» (або «вирішальний смисл») (правосуддя як судове вирішення конфлікту); «балансуючий смисл» (правосуддя як судове балансування); «антропологічний смисл» (правосуддя як судова антропологія); інші смисли правосуддя (ідеологічний, телеологічний, виховний, відповідальний, економічний).