В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

■ Справедливість- філософська, соціально- етична та морально-правова категорія, один із основних принципів права (звідси розуміння права як мистецтва добра та справедливості). Розрізняють три основні різновиди справедливості: 1) зрівняльну, що передбачає досягнення максимальної рівності прав і можливостей; 2) розподільчу, яка спрямована на подолання диспропорцій у розподілі матеріальних і духовних благ, виходячи з природно-правової рівності людей, але з урахуванням заслуг конкретної людини перед суспільством; 3) відплатну, що поширюється на сферу покарань за правопорушення і злочини. Справедливість - один із найважливіших принципів у правозастосувальній, зокрема судовій, діяльності. Латинською мовою поняття справедливість позначалося терміном justitia (юстиція). У кримінальному процесі означає обов’язок відповідних органів встановити об’єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників кримінального процесу. В правосудді справедливість постає як смисл, мета (добитися справедливості - значить здійснити правосуддя) і критерій змісту судочинства як форми здійснення правосуддя (звідси справедливий судовий розгляд (процес), правосуддя як справедливе судочинство.

■ Субсумція(нім. Subsumtion з латин. sum - під, sumere - взяти) - термін, яким, зокрема в теорії та практиці права, позначають поняття процесу правозастосування як зіставлення (підпорядкування (нім. Unterordnung) правових норм і обставин (фактів). Субсумція розвинулася в німецькій теорії права. Вважається «латентним поняттям сучасної вітчизняної теорії та догми права» (В. В. Трутень), асоціюється з юридичною кваліфікацією. В абстрактних категоріях логіки означає процес підведення (зіставлення, підпорядкування) видового поняття родовому, окремого - особливому чи загальному. В випадку субсумції «знизу» конкретні обставини підпорядковують дії загальної норми, тоді як субсумція «згори» передбачає підпорядкування правової норми факту. Один із основних способів судового правозастосування.

■ Суворе тлумачення, суворий конструктивізм (strict constructionism)- різновид суддівської філософії права в частині судового тлумачення, що передбачає обмежене судове тлумачення. Поширене в юридичному дискурсі США. У широкому розумінні різновид судового консерватизму. Передбачає судове правозастосування винятково тексту (так, як написано), встановлення змісту якого позначає відсутність подальшої потреби осмислення, пошуку підходів до вирішення (відсутність потреби робити додаткові висновки, припущення тощо). Не ототожнюється з текстуалізмом чи оригіналізмом, хоча передбачає спільні позиції. Протиставляється судовій філософії «активізму».

■ Суд- це, зазвичай, орган держави для здійснення правосуддя. Орган, який становить самостійну галузь державної діяльності, здійснюючи судочинство відповідно до вимог справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах. З позицій філософії права лише за умови здійснення правосуддя спеціалізований державний орган може вважатися судом. Цивілізована «регулююча форма конфлікту» (П. Рікер). «Суд» інколи ототожнюють з процесом судочинства («суд над», «чинити суд»). Вважається, що суд з’явився одночасно із виникненням держави, є її неодмінним атрибутом, здійснює свої функції від імені держави. Водночас, термін «суд» вживається й для позначення недержавних явищ, що мають ознаки суду (церковний суд, товариський суд тощо). «Суд» як державне явище протиставляється «самосуду».

■ Суд права- термін, яким позначають розуміння, за яким суд розглядає винятково юридичні питання: застосування, тлумачення права, зокрема правових норм, - на противагу «суду факту», який розглядає питання фактів - обставин. Класичним «судом права» є конституційний суд, в деяких випадках - верховний суд; кожен суд є судом права в частині правозастосування.

■ Суд присяжних- форма здійснення правосуддя за участю визначених за спеціальною процедурою представників народу, суд, утворений у складі одного або кількох професійних суддів та лави присяжних засідателів (журі), які оцінюють факти у нарадчій кімнаті без участі професійного судді та виносять вердикт щодо винності обвинуваченого (підсудного) в кримінальній справі або відповідача у цивільній справі.

■ Суд факту- термін, яким позначають розуміння, за яким суд розглядає винятково питання фактів - обставин справи. Класичним «судом факту» є суд присяжних.