В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

■ Суд як інститут громадянського суспільства- концепція, розвинута як суміжна чи альтернативна концепція належності суду як інституту державі. Так, у філософії права Г- В.-Ф. Гегеля суд розглядається не як (чи не лише як) інститут держави, а як інститут громадянського суспільства. Людина, громадянин стає невід’ємною частиною здійснення правосуддя в громадянському суспільстві через суд присяжних (інакше: правосуддя - це «зовнішня доля»). Судді розглядаються не як (чи не лише як) державні службовці з особливим статусом, а як (чи також і як) представники громадського суспільства.

■ Суддівська філософія- елемент системи судової філософії, чинник філософії правосуддя, що позначає певний особистісний світогляд та професійну правосвідомість судді. Може розрізнятися за різними критеріями: (1) за типом праворозуміння: наприклад, законник (легіст - прихильник легізму), юс- натураліст (прихильник теорії природного права); (2) підходами до тлумачення: наприклад, у США «пасивіст» - прихильник пасивізму вирізняється пасивним ставленням до вирішення питання конституційності, яке, на думку судді, повинен вирішити не суд, а законодавець; «активіст» - суддя, чинником судового рішення якого є власні погляди, зокрема й світогляд, політичні уподобання, радше ніж «буква закону»; «конвенціоналіст», «консерватор» - суддя, який дотримується традиційних уявлень, поміркованих поглядів, строго дотримується букви закону, відповідно до початкових намірів тощо; (3) процесуальними підходами до судового рішення: суддя, який суворо дотримується закону; суддя-правотворець (lawmaker), суддя- посередник (mediator), владний (авторитарний) суддя (authoritative decision maker), суддя-процесуаліст тощо (proceduralist). Відіграє істотну роль при прийнятті судових рішень. Тому, зокрема в США, є істотним чинником, що розглядається при призначенні особи на посаду судді.

■ Суддівське право- право, що створюється суддями в результаті судової діяльності. На відміну від судового права термін «суддівське право» вказує на суб’єкта та водночас творця відповідного права - суддю. В США позначається терміном judge-made law. Поняття, зміст якого розглядається як частина «права юристів» (das Juristenrecht)-, серед інших типів права (державне право (das staatliche Recht) та соціальне право (das gesellschaftliche Recht) (Є. Ерліх).

■ Суддівське самобмеження- принцип і наслідок діяльності судді щодо використання суддівського розсуду в питаннях права та факту, зокрема в правозастосуванні, за яким суддя самостійно обмежується відповідно до обґрунтованих філософсько-правових, інших теоретичних чи практичних положень. Цей принцип може ґрунтуватися на положеннях доктрини «поділу влади» (завдання судді бути суб’єктом здійснення судової влади, а не законодавчої - тобто творити право), доктрини «політичного питання» (в Україні - концепція «політичної доцільності», для цілей самообмеження суддів Конституційного Суду України); таких видах тлумачення, як суддівський мінімалізм, оригіналізм, текстуалізм тощо. Відсутність суддівського самообмеження може призвести до зловживань, «суддівської сваволі» тощо.

■ Суддівський розсуд- межі свободи судді в судовому вирішенні; спосіб реалізації судової влади суддею; принципове положення в здійсненні правосуддя, що визначає межі повноважень судді у вирішенні питань і справ у судочинстві. Межі суддівського розсуду визначаються як внутрішні (погляди, переконання тощо) та/чи зовнішні (наприклад, передбачені нормативно-правовими актами) обмеження свободи судді в прийнятті судових рішень. Як тотожні вживаються поняття «суддівська дискреція»; «судовий розсуд» (щодо останнього інколи наголошується що суб’єктом розсуду є суддя, тому термін «суддівський розсуд» є коректнішим).

■ Суддя- особа, яка відповідно до встановлених, зазвичай державою, засад, порядку і повноважень, займає, внаслідок обрання чи призначення, суддівську посаду та здійснює судочинство в одному з судів. Інколи (як в Україні) розрізняють професійних та інших суддів; до останніх також належать народні засідателі чи присяжні.

■ Суддя Геркулес (за іменем міфологічного героя)- метафора, введена американським філософом права Р. Дворкіним, що позначає ідеального суддю. Як дуже мудрий, достеменно обізнаний та з повним багажем правових знань і джерел, достатньою кількістю часу та ресурсів, суддя Геркулес знаходить і приймає «правильне рішення». Суддя, щоб прийняти таке рішення, повинен, з-поміж тенет права, виробити теорію для «правильного рішення» в конкретному випадку (справі), що найкраще «підходить та виправдовує» «право загалом» (право як цілісність, інтегральність, мовою оригіналу law as intergrity відповідно до концепції права Р. Дворкіна). На думку Р. Дворкіна, компетентні юристи (зокрема, які беруть участь у здійсненні правосуддя, судовому процесі) часто розходяться в думках щодо рішення в конкретній справі; це тому, що вони самі перебувають у пошуку «правильної відповіді», на яку дасть відповідь суддя Геркулес. Критика концепції «судді Геркулеса»: оскільки суддя всемогутній, зокрема й у виробленні варіантів рішень, його діяльність буде нескінченою, він не зможе прийти до «правильного рішення». Метафора «судді Геркулеса» Р. Дворкіна порівнюється та співвідноситься з «вуаллю невідання» Д. Ролза та «ідеальною мовною ситуацією» Ю. Хабермаса: вони пропонують ідеалізований метод (спосіб) прийняття рішення відповідно до певних нормативних положень, проте у випадку моделі Д. Ролза йдеться про із «чисто ідеального» до практичного. Див. також: Антропологічне перехрестя (хрест) рішення.