В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Концепція «живого права», протиставивши його праву «формальному», розширює праворозуміння, включаючи в нього й «правові» норми «дійсності», не тільки «правових текстів». Разом із тим, Ерліх не дає чітких критеріїв розмежування права й інших соціальних норм (детальніше див. про це в частині, де йдеться про критику його поглядів). Загалом же, не відкидаючи офіційного державного права (що йому часом приписують), учений, по суті, розширює базу праворозуміння, сприяє глибшому дослідженню його джерел.

Соціологія права як емпіричне правознавство. Ерліх критикує тодішню позитивістську юриспруденцію, оскільки вважає, що вивчення правознавством лише державного права, законодавства, є недостатнім для осягнення природи й дійсності права. «Державно-правове» правознавство, вважає він, це не наука, натомість, а вид техніки, ремісництво, штучне мистецтво, зайняте виданням законів, їх коментуванням. Правознавству слід спрямувати свої зусилля на вдосконалення правової дійсності, практики. Рушійною силою цього має стати соціологія права як основа правознавства.

Ерліх дотримувався традиційних поглядів на юриспруденцію, як на теоретичне вчення про право (правознавство) і практичне вчення про право (практична юриспруденція). Право — феномен соціальний, й відтак, за Ерліхом, кожен тип юриспруденції є частиною суспільствознавства. Разом із тим, правознавство — частина теоретичного суспільствознавства, соціології. Соціологія ж права — це наукове вчення про право. До того ж, соціології права є як методологічною, так і емпіричною дисципліною. Емпіричні дослідження права, вважав учений, мають проводити університетські кафедри соціології (права) та економіки.

Зважаючи на незалежну, критичну, споглядальну роль, яка відводилася Ерліхом юристам у царині права, його ідеї, поряд з ідеями інших представників школи «вільного права», хоч і мали певне поширення, проте не були повністю прийняті континентальною європейською традицією права, орієнтованою на сувору ієрархію джерел права, пріоритет законодавства як основи винесення судових рішень. З більшим ентузіазмом вони були сприйняті в США, зокрема авторитетним представником соціологічної юриспруденції Паундом. Це пояснюється і особливостями правової системи США, в якій більш істотна роль відводилася прецедентному праву, суддям загалом, «праву в дії», аніж «праву в книгах».

Соціологічна юриспруденція стала дослідницьким напрямком правознавства, який враховує також знання неправових напрямків дослідження, передусім, соціальної теорії. Ця юриспруденція наголошує на потребі юристів у спеціальному соціологічному знанні — це положення сьогодні стало майже загальновизнаним, знайшло подальший розвиток у сучасних правових системах [271]. Сто років тому таке було немислимо, й часто сприймалося упереджено.

Соціологічний підхід до права як метода.Соціологія права, соціологічна юриспруденція конкретизували основи соціологічного підходу до права. Як відзначає С. І. Максимов, і це безпосередньо стосується й підходу Є. Ерліха, «соціологічний підхід до права починався з емпіричного знання, яке не обмежувалося простим описом і систематизацією історично встановлених форм права, а прагнуло осягнути їхні соціальні функції. Співвідношення юридичної догматики і соціологічного підходу — це співвідношення вивчення структури і функції права.

Пізнання функцій права досягається шляхом з’ясування зв’язку юридичних інститутів з реальним життям суспільства, з його потребами. Результатом такого вивчення є погляд на право як на історично вироблений продукт соціального життя. За штучними установленнями соціолог відкриває певну соціальну необхідність. Осягнення ж цієї необхідності приводить до розуміння, з його точки зору, істинної реальності права, яка є нічим іншим, як реальністю соціального життя. ... Тепер уже йде мова не про вивчення умовних установлень у межах історичного правопорядку, а про пізнання самих фактичних основ права. ... Особливістю соціологічного підходу є те, що він не розриває право і життя, а навпаки, підкреслює зв’язок права з життям, із соціальним буттям» [272].

Соціологічне дослідження права, проте, вимагало відмінної від існуючої на той час методології права. На зміну суто умоглядній юриспруденції мала прийти нова юридична логіка, яка не була б чистою логікою. Як відзначає професор Чернівецького університету А. А. Козловський, «здається склалася парадоксальна ситуація: автор «Юридичної логіки» виступає проти логіки. Насправді ж парадокс тут тільки уявний. Є. Ерліх виступав проти абсолютизації юридичними позитивістами використання в праві саме формальної логіки, але доводив необхідність застосування логіки вищого порядку, яка враховувала б усю суперечливу динаміку соціально-правових процесів у суспільстві, тобто стверджував важливість переходу юридичної практики на рівень застосування діалектичної логіки права» [273].