В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Правознавець закликає інших і сам досліджує дійсно практиковане в суспільстві «право». Він звертається до своїх колег в інших краях «якнайскоріше приступити до зібрання тих усіх звичаїв і правових норм, які живуть у народі без огляду на зобов’язуючі закони. Якщо це не наступить зараз, то є небезпека, що найкраща скарбниця народного права пропаде без сліду, бо воно й так раз у раз поступається мертвій букві закону» [267].

Обґрунтування висновків вченого за допомогою глибокого знання історії права, правової думки, аналізу тогочасних тенденцій державницького правотворення зумовило й вищий, теоретико-філософський їх рівень, більш обґрунтоване соціологічне розуміння права, держави й суспільства.

Соціологічне праворозуміння, державорозуміння і суспільстворозуміння Ерліха.Соціоцентричність думки Ерліха зумовлювала і його розуміння права, держави і суспільства. Ерліхівське праворозуміння не обмежувалося розумінням права як закону — законоправа (законницького, законного права) (das Gesetzesrecht). Як свідчать його дослідження, вчений розрізняв три типи права: соціальне право (das gesellschaftliche Recht), право юристів (das Juristenrecht), державне право (das staatliche Recht).

Соціальне право — це діючі норми, правила поведінки людських спільнот, їхній «внутрішній порядок». На думку Ерліха, суспільство складається зі спільнот, організованих відповідно до обов’язкових для їхніх учасників правил поведінки. Тому соціальне право — це певне організаційне право, яке становить значну частину права. Ним охоплені норми різноманітних людських стосунків, які існують у таких формах співжиття, як сім’я, підприємство, громада тощо. Відтак поняття соціального права в Ерліха є надзвичайно широким (певною мірою, подібне до антропологічного поняття права Л. Поспішила, який у своїх завершальних працях визнавав можливість існування «права» в будь-якій людській групі, наприклад, сім’ї [268]). Характеристикою права Ерліх вважає і «загальне усвідомлення», фундаментальне значення необхідності певної норми, соціального характеру примусу права. Доведення такої необхідності (факт усвідомлення) правової норми, що отримало назву «теорія визнання», порівняно з відмінними теоріями примусу — одна з найістотніших заслуг Ерліха.

Право юристів — це сукупність норм- рішень (Entscheidungsnormen), тобто правових положень, відповідно до яких суди вирішують правові спори. Останні виникають, вважав Ерліх, через недосконалість, неповноту «організаційного права», його нездатність розв’язати виражені суперечливими інтересами конфлікти, врегулювати нові ситуації. Норми-рішення впливають і на «внутрішній порядок» суспільства. Вони, на відміну від «організаційного права», спрямованого на «мирне впорядкування», зорієнтовані на вирішення спорів. И оскільки останнє є завданням юристів, і передусім суддів, а ті «творять» його, це право Ерліх назвав «правом юристів». Воно фіксується в письмових правових положеннях, узагальнених передусім у відомих нам «таблицях», «правдах», і, нарешті, кодексах (хоча останні відображають не лише правові положення). Право юристів і стало, передусім, основою законоправа. Формування правових положень — теж результат соціального процесу, зміст якого залежить від суспільства, а форма — від юристів.

Державне право — це всі правові приписи, які, як уважав Ерліх, створені «лише державою» і »без якої вони не могли б існувати». На відміну від, здавалося б, синонімічного поняття законоправа, яким позначається санкціоноване «народне право» чи право юристів, державне право в цьому розумінні — це, перш за все, організаційні приписи військових, поліцейських і податкових законів, а також «норми втручання» (Eingriffsnormen). Останні, за Ерліхом, — норми, за допомогою яких держава запроваджує зміни в соціальні структури. Визнаючи зростання об’єму державного права в свою епоху (це властиво й сучасній епосі), Ерліх разом із тим помірковано оцінював значення держави в еволюції права.

За Ерліхом, держава, — це орган сприяння суспільству, вона сприяє, зокрема, здійсненню заснованого в ньому права. Це розуміння віддзеркалює усвідомлення вченим ролі державного права і держави. На перше місце в системі «держава — суспільство» він ставить суспільство, про що свідчить і його відомий вислів: «Центр ваги розвитку права в наш час, як і в усі інші часи, є не в законодавстві, не в юриспруденції чи судочинстві, а в самому суспільстві» [269].

Прикметно, що в тексті самої праці «Основи соціології права», яка теж містить подібне висловлювання, замість терміна «законодавство», Ерліх уживає слово «державна діяльність» (Staatstatigkeit) [270].