В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Правосуддя, закон і право. Ще одна особливість філософії права Гегеля в частині правосуддя — розкриття Гегелем уявлення про «Право як закон» та «Існування закону» (назви окремих підрозділів), які передують підрозділові «Суд», у розділі «Здійснення правосуддя». Гегель розкриває діалектику понять «право» і «закон», уявляє закон об’єктивованим правом і пише: «Що становить право в собі, встановлене в своєму об'єктивному існуванні, тобто визначене думкою для свідомості, і як те, що є правом і діє, відоме, закон; і право через це визначення — це позитивне право взагалі» [244]. Він додає: «Право як таке лише через те, що воно стає законом, набуває не тільки форму загальності, але й свою істинну визначеність» [245].

Гегель розкриває плюралізм свого право- розуміння. У нього «право виступає регулятором взаємовідносин у громадянському суспільстві. Поняття «право» використовується у таких основних значеннях: право як свобода (ідея права); право як визначений ступінь та форма свободи (особливе право); право як закон (позитивне право)» [246]. Як відзначає А. Пашков, «щоб право стало значимим як всезагальне, виникає необхідність у публічності влади, а саме — у судочинстві. Реалізація права як закону через правосуддя необхідна умова для поліції, у обмеженій, але конкретній тотальності корпорації» [247].

У Гегеля право здійснюється в правосудді, зокрема і в формі закону. Він пише: «Право, вступаючи спочатку в існування у формі буття закону, вступає також за змістом як застосування в стосунках до матеріалу взаємин, які в громадянському суспільстві виокремлюються й заплутуються до нескінченності, й видів власності й угод, а далі моральних взаємин, які ґрунтуються на вдачі, любові й довірі, однак тільки їх, якщо вони містять бік абстрактного права (§ 159); моральний бік і моральні заповіді, як ті, що стосуються волі з її власною суб'єктивністю і особливістю, не можуть бути предметом позитивного законодавства. Подальший матеріал поставляють права й обов'язки, що випливають із самого здійснення правосуддя, з держави тощо» [248].

За Гегелем, «право, яке увійшло в існування в формі закону, існує для себе, протистоїть особливій волі й думці права і має зробити себе чинним як загальне. Це пізнання й здійснення права в особливому випадку, без суб'єктивного сприйняття особливого інтересу, покладається на суспільну силу, суд» [249].

Філософ вживає терміни «право» (Recht) і «закон» (Gesetz). Як відзначає перекладач праць Гегеля з німецької на англійську М. Гоффгаймер: «Термін «право» (law) перекладає два окремих німецьких слів: Gesetz і Recht. Recht, особливо в множині, також є терміном для позначення юридичного «права» в сенсі суб’єктивного права (entitlement). Для Гегеля, Recht позначає особливий рівень соціального буття, якому притаманне існування юридичних установ. Його «Філософія права» (1821) охопила не лише юридичні установи, але й сім’ю та державу. Аби наголосити на особливому розумінні Гегелем суспільства, заснованого на праві, й для того, щоб відрізняти цей термін від Gesetz, більшість перекладачів перекладають Recht, як «право». Таке оформлення нового терміну для використання праць Гегеля, можливо, є бажаним для цілей філософського опрацювання, але воно приховує нормальний правовий сенс німецької мови, як рідної. На відміну від Recht, Gesetz позначає закон у більш загальному сенсі, в якому термін вживається в англійській, як і німецькій мовах, щодо природних і соціальних явищ. Але Gesetz також має специфічне значення права (law) в сенсі позитивного права або закону (statute)» [250].

Оглядачі, визначаючи праворозуміння Гегеля, вважають його прихильником різних шкіл: природного права, правового позитивізму, історичної школи, попередником марксистської теорії права чи критичної теорії постмодерну або ж навіть трансцендентальної ідеалістичної правової теорії [251].

Водночас, в одній з інтерпретацій Гегеля його праворозуміння можна віднести до того, що називають «правовим інтерпретивізмом (legal interpretivism)». Як відзначає Т. Брукс, «правовий інтерпретивізм дотримується думки, що нормативний зміст права є концептуально відмінним від права, й тому може розглядатися в «позаправовому» сенсі. Цей нормативний зміст розвивається в праві й спрямовує саму трансформацію права в справедливість. Суспільство встановлює закони як визначення справедливості: тому, всі закони (all laws) внутрішньо вважаються нормативними. Поступ у розвитку права забезпечується через поліпшення співвідношення між нашим позитивним правом і нашим розумінням (концепцією) справедливості. Цей процес відбувається через іманентний розвиток нормативного змісту права.