В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Гегель при цьому має на увазі суд присяжних [223]. Цій темі він приділить більше уваги згодом — у праці «Філософія права». Публічність суду та роль суду присяжних мислитель також пов’язував із так званим «правом самосвідомості, моментом суб’єктивної свободи». Суд вчиняється над людиною відповідно до права, але право — це те, що по суті є свободою та визначенням її міри й усвідомлюється (та живе) в суб’єктивній свідомості людини. Отже людина, громадяни в громадянському суспільстві повинні бути невід’ємною частиною процесу правосуддя через суд присяжних. Інакше, зазначає Гегель, правосуддя залишається для них «зовнішньою долею» [224]. Те, що правосуддя в собі могло б добре здійснюватись чисто юридичними судами, можливо, краще, ніж іншими інституціями, про цю можливість не йдеться...» [225], — підкреслював філософ.

У цьому ж зв’язку Гегель вважав, що право, закони і знання про них не повинні стати монополією юристів, оскільки «право стосується свободи, це найповажніше і найсвятіше в людині, що вона сама, оскільки це має бути зобов’язуючим для неї, мусить знати» [226]. Таким чином Гегель підкреслював значення суду присяжних у контексті того, що можна назвати правовою інформованістю (знанням про права).

Ще один аспект значення суду присяжних — визначення вини обвинуваченого. Для того, щоби визначити підстави, чи «висловлення вини чи невинуватості йшло з душі злочинця, діє суд присяжних» [227], — зазначав Гегель.

Суд і судовий персонал та адміністрація. У гейдельберзький період Гегеля виходить праця «Звіти станового зібрання королівства Вюртемберг» (1817). Висвітлюючи перипетії дворічної (зрештою, безрезультатної) кампанії з прийняття нової конституції князівства [228], запропонованої 1815 року становому зібранню вюртемберзьким королем Фрідріхом, Гегель, з- поміж іншого, ставить питання діяльності судів і судових писарів. Висвітлюючи проблему, філософ цитує одного з депутатів, сподвижників реформи: «Інститут писарів і його вплив на державне управління є справжнім народним лихом. Він прямо вказав на те, що коріння цього зла слід шукати в колишній становій конституції Вюртемберга; саме вона надавала писарям повну можливість чинити свавілля, гнобити і грабувати населення» [229].

Відображаючи діяльність спеціально створеного комітету із вивчення питання писарів, Гегель наводить думки кількох спеціалістів, що свідчать не на користь писарів і довіри до них. Зокрема, вказується, що «на ландтазі 1515 року і на багатьох подальших ландтагах висловлювалися суворі скарги на учених- юристів, які проникають у всі судові інстанції країни»; «тепер уже людина, яка вимушена шукати правосуддя, навряд чи обійдеться десятьма гульденами там, де дванадцять років тому було б потрібно не більше десяти шилінгів. Якщо це становище не зміниться, то з часом доведеться в кожне вюртемберзьке село направити двох учених-юристів, які там творитимуть суд» [230]. Але скарги марні, зазначає Гегель, «древнім німецьким звичаям ухвалено смертний вирок» [231]. «Юристи, щоправда, не засідають у всіх селах Вюртемберга, але їх замінили писарі; навряд чи варто зупинятися на тому, чи виграло населення від введення цього також зовсім не давнього німецького звичаю», — підсумовує філософ [232].

Сенс наведеного пасажу пояснює наступна обставина. Діяльність зазначених писарів істотним чином впливала на життя Вюртембергу (ситуація подібна до ситуації в Закарпатті, де народ яких жив тяжко, і в пошуках роботи мігрував). За таких складних обставин діяльність судових писарів, із якими конфліктували місцеві жителі, називалася ними «злом» й звідси й уявлення про те, що вони «не відчують полегшення, поки не буде усунено це зло, що створює нестерпні умови, які цілком можуть довести людину до відчаю» [233]. «Неспростовними» називає Гегель «докази на користь того, що це зло завжди було основною причиною такої частої еміграції вюртемберців, еміграції — звичного явища і в період найбільшого розквіту колишньої станової конституції за чарів правління різних суверенів Вюртемберга» [234].

Причиною свавілля писарів, їхніх утисків є конституція, — вважає Гегель. Він також цитує витяг із висновку колишнього президента одного з округів князівства (фон Геммпнгепа): «Сумнівна перевага Вюртемберга перед іншими землями полягає в тому, що тут процвітає своєрідна діяльність людей, які в решті Німеччини зникли у часи доктора Фауста, — діяльність писарів. Ця порода людей, — мовиться далі, — особливо обтяжує трудове населення країни тим, що її представники за сприятливих обставин підло і безсоромно претендують на кращі державні посади, за несприятливих же — з такою самою підлістю і безсоромністю намагаються вирвати у нижчого класу суспільства останні крихти, тобто завжди живуть за рахунок іншого» [235].