В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Подібно до того, як предметом філософського правознавства Г.-В.-Ф. Гегель вважав ідею права, поняття права і його здійснення, пропонується в цьому фрагменті дослідження розглядати й ідею правосуддя як поняття правосуддя і його здійснення [214].

Філософія права Гегеля — предмет численних досліджень, зокрема і правознавчих. З-поміж найбільш відомих — наприклад, дослідження К. Маркса «До критики гегелівської філософії права» (1843-1844), В. С. Нерсесянца «Філософія права Гегеля» (1998). Та й сьогодні філософські погляди Гегеля на державу і право стають предметом статей, дисертаційних досліджень, монографій [215].

Вважається, що з іменем Гегеля та Канта «пов'язана глибока філософська розробка проблем права і держави. Не випадково, що їх концепції визнаються класикою філософії права і розглядаються багатьма дослідниками як загальнотеоретична основа філософії права як наукової дисципліни» [216]. Слушно відзначається, що «на відміну від І. Канта, який розглядав «ідею» у стані спокою, Г. Гегель предметом свого аналізу зробив ідею у розвитку» [217]. Водночас, нам не вдалося віднайти системного огляду поглядів Гегеля на правосуддя. Сподіваємося, що й пропонований фрагмент дослідження, принаймні частково, заповнить цю дослідницьку прогалину. Його завданням є стислий (без претензій на вичерпність) огляд поглядів Гегеля на правосуддя та судочинство в контексті того, що ми називаємо філософією правосуддя. Це робиться як із змістовою ціллю — представити погляди філософа [218]на обраний предмет, так і з методологічною — осмислити інструментальні засади подальшого вивчення правосуддя, зокрема виокремлення правосуддя як проблеми наукового дослідження.

Виклад поглядів філософа права зумовлений специфікою його філософської системи та методології. «Гегель створив універсальну методологію, засновану на ідеї саморозвитку права в єдності з його інституціонально- предметними та духовними проявами» [219]. Також істотним є діалектичний підхід та розуміння ним діалектики. Філософ уважав, що все дійсне містить у собі суперечливі визначення й відтак пізнання має відбуватися в «конкретній єдності суперечливих визначень». Важливим є й такий принцип філософа: «Суперечливість є критерієм істини, відсутність суперечності є критерієм помилковості». Серед ознак «парадоксальності гегелівської філософсько-правової доктрини» є «особливого роду діалектика етатистського і правового, ліберального і тоталітарно-реакційного, консервативного й соціалістичного з їхнім взаємним урівноваженням і неможливістю «остаточно» розставити всі крапки над «і» [220]. Такий підхід налаштовує нас на дослідження поняття правосуддя як єдності суперечностей, у яких ми, водночас, намагаємося віднайти певну послідовність.

Спочатку розглянемо погляди філософа на судочинство та правосуддя в його ранніх працях. Наступним подамо те саме в більш пізніх працях, зокрема в «Філософії права». Зрештою, зробимо узагальнюючі висновки.

Погляди на судочинство: перші друковані праці. Перша публікація Гегеля, яка побачила світ у 1798 році, містила погляди філософа на судочинство в зв’язку з критикою форм правління [221]. Ця робота — коментар до перекладу (з французької на німецьку мову) праці швейцарського адвоката Карта, яка містила критику олігархії швейцарського Берна. Висвітлюючи деспотичне свавілля і беззаконня в діяльності властей Берна, особливо у сфері судочинства, філософ гостро критикував форму правління, що не спирається на конституцію і громадянські закони. За такого правління, писав Гегель, кримінальне судочинство опиняється в руках урядових чиновників, обвинувачений позбавляється права на захисника, відсутні об'єктивне слідство і суд. У зв'язку з цим Гегель посилається на судову справу однієї дівчини, засудженої до страти за витравлення плоду. Безглуздість вироку, пише Гегель, розкрилася лише незадовго до страти, коли священик виявив вагітність дівчини. У Берні, зазначав Гегель, відсутній кримінальний кодекс, а сам уряд Берну уособлює законодавчу і судову влади.

Наприкінці ХУІІІ століття Гегель досліджував проблеми кримінального права і процесу, злочину і покарання з антифеодальних, буржуазно-гуманістичних позицій. Він відстоював людську гідність злочинця. В «Історичних етюдах» (фрагменти написані в 1797-1800 рр.) Гегель відзначав значення публічності суду: деспотизмові зручніше вбивати в темряві, ніж публічно. Зокрема, він писав: «Загалом у кожній державі, де життя громадянина вирішує за зачиненими дверима суд, не вибраний народом зі свого середовища, підданим украй бажано, щоб у голосу суспільства залишилася ця тінь значення, бо перед публічною стратою зачитується обґрунтований вирок, що необхідно для суду, який наче відчуває потребу виправдатися в очах народу. Але це міркування відпадає у тих державах, де у громадянина є право вимагати, щоб його судили ті, хто йому рівні» [222].