В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Нерсесянц В. С. Философия права Гегеля. — М., 1998. — С. 17.

Основи. - С. 169.

Обухівська О. Є. Рецепція гегелівської філософії права в «Енциклопедії законознавства» Костянтина Неволіна // Наукові записки НаУКМА. — Том 37. Філософія та релігієзнавство. — С. 48.

Костенко О. Б. Становлення гегелівського розуміння діалектики громадянського суспільства та держави (шлях Г. В. Ф. Гегеля до «Філософії права»): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 22 с.

Див.: Баев В. Г. Генезис и развитие германского конституционализма в начале Х1Х-первой трети ХХ вв.: Автореферат дис... док. юрид. наук: 12.00.01 / Академия экономической безопасности МВД России. — М., 2008. Див. також: Баев В. Г. «Идея государства» Канта и Гегеля: философские учения и государственная практика в Германии начала XIX века // Право и политика. — 2005. — № 7. — С. 15-22.

Основи. — С. 185.

Основи. — С. 185.

Філософія права / Кост. — 139 с.

Пашков А.С. Вчення про громадянське суспільство в філософії права Гегеля: автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2007. — 19 с.

Основи. — С. 187-188.

Основи. — С. 193.

Hegel G. W. F. Two Hegel Texts On Law / translated by Michael H. Hoffheimer // University of Toledo Law Review. — 1993. — № 24. — P. 933-942.

Brooks Th. Between Natural Law and Legal Positivism: Dworkin and Hegel on Legal Theory // Georgia State University Law Review. — 2007. — № 23. — P. 515. (Автор посилається на дослідників, які відносять Гегеля до певного напряму. Він також відносить Гегеля до правової школи, яку називає «інтерпретивізм» (interpretivism), до якої відносить і Р. Дворкіна.

Brooks Th. Between Natural Law and Legal Positivism: Dworkin and Hegel on Legal Theory // Georgia State University Law Review. - 2007. - № 23. - P. 560.

Основи. - С. 188.

Основи. - С. 196.

Прикметно, для порівняння, що формалізм й у радянський час вважався «явищем чужим» радянській дійсності, «несумісним із принципами радянської законності» Що стосується юстиції експлуататорського суспільства, то чудово виразив її формальну сутність великих руський сатирик М. Є. Салтиков-Щедрін. Він вклав у вуста героя своїх «Губернських нарисів» такі слова: «Я не сходжу до своєї совісті, я не раджуся з моїми особистими переконаннями; я дивлюся на те тільки, чи дотримані всі формальності, і в цьому відношенні суворий до педантизму... Яка мені справа до того, вчинено злочин у дійсності чи ні!». Ось це і є формалізм: судді-чиновнику зовсім не важливо встановити істину, правильно вирішити справу по суті - лише були б збережені формальності. У радянській юриспруденції, які й усьому нашому громадському житті, формалізм розглядається як велике зло. Доречно згадати гнівні слова В. І. Леніна про те, коли рішення правильне, а по суті знущання. Тому з такою ж рішучістю, яка проявляється у боротьбі за збереження законних форм, в радянській юриспруденції викорінюється формалізм. Формалізм - це явище чуже радянській дійсності, несумісне з принципами радянської законності (Гальперин И. Строг закон, но закон // Суд та дело. - М. : Издательство «Правда», 1974. - С. 47).

Основи. - С. 195.

Основи. - С. 197.

Основи. - С. 197.

Основи. - С. 186-187.

Основи. - С. 194.

Основи. — С. 194 (Додаток § 221).

Основи. — С. 199.

Відзначимо, що Євген Ерліх народився в 1862 році в Чернівцях у сім'ї адвоката. Провчившись два роки на юридичному факультеті Львівського університету, продовжує навчання у Віденському. У 23 роки здобуває ступінь «доктора прав» (промоція). Залишившись у Відні, почасти займається адвокатською практикою, але переважно — вивченням сучасного загального й давньоримського права. У 1894 році видає габілітаційну працю «Мовчазне волевиявлення», відтак ставши приват-доцентом зі спеціальності «римське право». З 1896 р. працює позаштатним професором, а з 1900 р. - штатним професором Чернівецького університету. З 1901 р. - декан юридичного факультету, а в 1906-1907 рр. - ректор університету й за посадою - депутат місцевого парламенту. У 1909 році Ерліх засновує згодом широко відомий науково-навчальний семінар (форма практичних занять, щоправда, для випускників, а не студентів) з «живого права». Семінар займався дослідженнями звичаєвого права Буковини. Після першої світової війни повертається до Чернівців, де в 1921 році створено кафедру філософії права та соціології. Помер Ерліх у Відні 2 травня 1922 р., де й похований. Дет.: Бігун В. С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний наукознавчий нарис) // Проблеми філософії права. — 2005. — Том ІІІ. — С. 105-126.