В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Шевчук С. В. Щодо обов'язковості прецедентного права Європейського суду з прав людини в Україні // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнарод. наук. конф. Харків, 13-14 грудня 2002 р. — Х., 2003. — С. 151.

Бабкін В. Д. Право і закон: співвідношення понять // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти: Матеріали ХІІІ історико-правової конференції (м. Чернівці, 20-22 червня 2005 р.). — Чернівці: Рута, 2005. — С. 4.

Там само. — С. 8, 9.

Нерсесянц В. С. Там само. — С. 36.

Радбрух Ґ. Законне неправо та надзаконне право: Пер. з нім. // Проблеми філософії права. — 2004. — Том ІІ. — С. 83-94. Дет.: Бігун В. С. Ґустав Радбрух — видатний німецький філософ права //„Проблеми філософії права. — 2004. — Том ІІ. — C. 33-48; Його ж: Неправове та правове законодавство: філософсько-правові аспекти // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції (м. Косів, 24-29 січня 2005). Випуск VI. — К.: Київський університет права НАН України, 2005. — С. 31-37.

Малахов В. П. Философия права: Учебное пособие. — М., 2002. — С. 233.

Див., напр., положення Кодексу адміністративного судочинства щодо верховенства права; праці: Головатий С. П. Верховенство права: ідея, доктрина, принцип: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Інститут законодавства Верховної Ради України. — К., 2008. — 44 с.

Філософія права: Навчальний посібник / О. Ґ. Данільян, Л. Д. Байрачна, С. І. Максимов та ін.; За заг. ред. О. Ґ. Данілья- на. — К., 2002. — С. 14.

Філософія права: проблеми і підходи. Навчальний посібник / За заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — С. 13.

Там само.

Там само. — С. 14-15.

Бабкін В. Д. Взаємозв'язки філософії права та загальної теорії держави і права // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 56.

Питання про співвідношення предмета (загальної) теорії права та філософії права залежить від дисциплінарного статусу останнього. Так, М. І. Козюбра вирізняє чотири підходи до визначення місця філософії права в системі суспільствознавства: (1) «філософія права розглядається як розділ соціальної філософії поряд з такими її розділами як філософія моралі, філософія політики, філософія релігії, філософія культури, філософія науки тощо»; 2) «нині один з найпоширеніших підходів до розуміння дисциплінарного статусу філософії права - це її розгляд як складової частини, одного з основних напрямів загальної теорії права (поряд з соціологією права, логікою права, порівняльним правознавством), сконцентрованих виключно на вирішенні проблем методології»; (3) «філософія права розглядається як складова частина юриспруденції, як «особлива юридична теорія», відмінна від юридичної науки»; (4) філософія права як «комплексна, суміжна наука (наукова і навчальна дисципліна), що перебуває на межі філософії і юриспруденції». Підтримуючи позицію про міждисциплінарний статус філософії права, М. І. Козюбра вказує, що «разом з тим слід зауважити, що констатація такого статусу ще не дає чіткої відповіді на питання про місце філософії права в системі суспільних наук, зокрема в системі філософії і юриспруденції». Водночас він стверджує, що «концепція права не може бути тільки наукою, основаною виключно на знанні, вона обов'язково має доповнюватись правовим розумінням. Саме поєднання в філософії права реальності та ідеальності, сущого і належного, теоретичних знань і практичних прийомів утвердження доброго і справедливого дає підстави розглядати її як науку» (Козюбра М. І. Місце філософії права в системі суспільствознавства // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. С. 30).

Порів.: Д. А. Керимов, наприклад, вважає філософію права - самостійним напрямом загальної теорії права, поряд із соціологією права, зазначаючи: «На наш погляд, загальна теорія права включає в себе дві основні частини: соціологію права і філософію права, вододіл між якими проходить, умовно кажучи, лінією онтологічного і гносеологічного пізнання правових об'єктів, явищ і процесів. Ця лінія дійсно носить умовний характер, і перш за все тому, що не може бути онтології поза гносеологією, рівно як і навпаки. Саме тому і соціологія права, і філософія права є складовими частинами, напрямами однієї науки - загальної теорії права. Але кожна з цих частин, напрямків у силу специфіки свого предмета володіє відносною самостійністю, автономністю. ... завдяки процесу гносеологізаціі наука набуває здатність «поглянути на себе зі сторони», перевірити, відточити і збагатити арсенал своїх інструментів і тим самим створити передумови для переходу на якісно новий щабель вивчення дійсності. Те ж саме відбувається з загальною теорією права: поступово, крок за кроком відбувається зародження і становлення нового напряму в лоні самої загальної теорії права - філософії права, яку можна охарактеризувати як розробку логіки, діалектики і теорії пізнання правового буття» (Керимов Д. А. Общая теория права и философия права // Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). 2-е изд. — М., 200і.— С. 71-72). Водночас Д. А. Керимов не вважає смисл права спеціальним предметом філософії права. Він зазначає: «Ю. В. Тихонравов віддав перевагу відтворенню точки зору інших авторів і в результаті прийшов до несподіваного висновку: філософія права є лише «вченням про смисл права...». Але смислом права займається вся юриспруденція, й передусім загальна теорія права» (Там само. — С. 15). Звісно, що мається на увазі розуміння загальної теорії права в розумінні Д. А. Керимова.