В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Реабілітація репресованих: Законодавство та судова практика / Верховний Суд України / В.Т. Маляренко (ред.), В.Т. Маляренко (уклад.), Є.І. Овчинніков (уклад.). — Офіц. вид. — К. : Юрінком, 1997. — 464 с.

Завдання «радянського правосуддя» змінювалося, залежно від завдань партії, які визначалися для держави на певному етапі. Так, наприклад, у післяреволюційний період «у роки громадянської війни суди стояли на сторожі завоювань Жовтня, вели боротьбу зі спекуляцією, бандитизмом, дезертирством, крадіжками тощо» (Зайчук В. Г. Самый демократический в мире. — К., 1981. — С. 14). «Велика Вітчизняна війна ставила перед радянським судом завдання, які випливали з необхідності підтримання найбільш суворого порядку і законності на фронті і в тилу ворога, суворої боротьби з правопорушеннями. Суди поряд із воєнними трибуналами боролися із ворожою агентурою... Вся робота судів як на фронті, так і в тилу було підпорядковано одній цілі - найбільш швидкому розгрому фашистської Німеччини» (Там само. — С. 16). Відверто зазначалося, що «програмні положення партії слугують керівництвом у діяльності судових органів» (Там само).

У книзі «Заря советского правосудия» (Лондон, 1991) подано три статті «Красный суд» (С. Кобяков), «Служба в комиссариате юстиции и народном суде» (Н. Майер) та «Соловецкая карта» (А. Клингер). Розповідається про зародження радянського правосуддя - «червоного суду», наркомату «червоної» юстиції, про ре ший острові майбутнього Архіпелагу - Соловецькому острові особливого призначення. Так, у частині «Красный суд. Впечатления защитника в военных трибуналах» (С. Кобяков), зазначається: «Був створений Верховний Революційний Трибунал, єдине судилище на всю Радянську Росію, яке повинно було розглядати справи про державну зраду, спекуляції та саботажі, якщо ці справи мали державне значення. Вироби цього суду не могли бути оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Вирок ні ким не затверджувався і повинен був виконуватися впродовж 24 годин. Початково склад Верховного Трибуналу був семичленним - голова та шість постійних членів, призначених центральною владою. Але впродовж короткого часу семичленний склад було замінено тричленним, при цьому суддями призначалися члени ЦВК. Основою для такої зміни була, як вбачається, недостатня суворість вироків. І дійсно після цієї «реформи» смертна кара стала майже єдиним вироком, який ухвалював Верховний Трибунал. У кожному губернському місті було створено революційний трибунал, який займався справами всієї губернії» (С. 11-12). «Як відомо, більшовики відмінили закони, регламентуючі покарання за кожен злочин, і єдиним мірилом покарання була «революційна совість» суддів» (С. 13). «У Москві більшовики намагалися створити народний окружний суд на зразок старих окружних судів. Склад суду складався із голови і дванадцяти засідателів - членів комуністичної партії. . [голова радянської юстиції] «Наші товариші комуністи судять на основі революційної совісті, і жоден голова, навіть якщо він буржуй, не зможе їх збити з толку» (С. 14-15). «Треба сказати, що у більшовиків судять не за законом, а за «революційною совістю»«. Всі статті закону матеріального і процесуального права знищено. Тому визначенням злочину судді не соромляться. .» (С. 19). «Під час одного з процесів . Промови захисників тривали два дні.. До однієї з груп підійшов Петерс і сказав: «До чого всі ці хвилювання, і ваші, і обвинувача, все це непотрібне. Не так потрібно вчиняти». На наше запитання, що ж потрібно, на його думку, робити, він відповів: «Що робити? Привезти сюди кулемет. Ось і все. А результат буде один і тим же». Так, і представник радянської юстиції, і представник всеросійської «надзвичайки» в різних висловлюваннях виразили одну й ту саму думку: «Суду не потрібно». [Перерс, представник ЧВК, невдовзі призначений головою московського Революційного Трибуналу з залишенням на посаді всеросійського ката. Так відбулося зворушливе злиття юстиції з охранкою» (С. 27-28).

Максимов С. С. Військові трибунали в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945) // Військові суди - органи правосуддя у Збройних Силах України / Військова палата Верховного Суду України / В.В. Денисенко (голов.ред.). — К. : Реферат, 2002. — C. 35 («Суворо караючи небезпечних злочинців, військові трибунали водночас уважно ставилися до осіб, які вчинили злочини, які не були небезпечними. До таких засуджених у більшості випадків застосовувалося відстрочення вироку до закінчення воєнних дій з направленням до діючої армії, де їм надавалася можливість загладити свою вину перед народом. Така практика себе виправдала».)